Пітер Пен - Джеймс Баррі
Це було так.
Королева наказала йому стати на коліна і сказала, що за таку прекрасну гру вона готова виконати його найзаповітніше бажання. Тоді всі обступили Пітера, щоб почути його найзаповітніше бажання, але він дуже довго вагався і не міг вирішити, чого ж саме він хоче.
— А якби я захотів повернутися до мами, — спитав він нарешті, — Ви могли б виконати це бажання?
Королеві неприємно було таке чути, бо якби Пітер повернувся до мами, феї назавжди втратили б його музику; тому вона наморщила носик і зверхньо промовила:
— Пхе, яка дрібничка! Можеш просити щось набагато більше, ніж це.
— А це що — маленьке бажання? — спитав Пітер.
— Отакесеньке! — відповіла королева і склала пальчики в дрібочку.
— А яке завбільшки має бути велике бажання? — запитав він тоді.
Вона відміряла відстань на спідниці, і це був дуже великий відрізок.
Тоді Пітер подумав і вирішив:
— Добре, тоді, мабуть, я краще замовлю два маленькі бажання замість одного великого.
Звичайно, феї мусили погодитись, хоча його винахідливість просто вразила їх; і тоді він сказав, що перше його бажання — відвідати свою маму, але з правом повернутися назад, у Сади, якщо вона розчарує його. Друге бажання Пітер залишив би про запас.
Феї намагалися відмовити його і навіть створювали всілякі перешкоди.
— Я можу наділити тебе силою, щоб ти міг долетіти до маминого дому, — сказала Королева. — Але я не можу відчинити перед тобою двері.
— Те вікно, через яке я вилетів, буде відчинене, — запевнив її Пітер. — Мама завжди тримає його відчиненим в надії, що я повернусь.
— Звідки ти знаєш? — спитали феї, вельми здивовані його впевненістю, і Пітер справді не міг цього пояснити.
— Просто знаю, — сказав він.
Отже, оскільки він був твердий у своєму бажанні, феї мусили його виконати. Ось як вони наділили його силою польоту: просто всі разом взялися лоскотати йому плечі, аж поки він відчув там приємне свербіння, а потім почав підійматися все вище і вище і полетів над Садами, над дахами будинків…
Це було таке захоплююче відчуття, що замість того, щоб летіти просто до свого старого дому, він попрямував до Собору святого Павла, тоді до Кришталевого палацу і назад до річки, і до Ріджентс-Парку, і поки долетів до рідного дому, зрозумів, що друге його найзаповітніше бажання — стати пташкою.
Вікно було відчинене навстіж, точнісінько так, як він і очікував, і він аж затремтів від хвилювання, і побачив маму — вона спала в ліжку.
Пітер нечутно сів на дерев’яне бильце в ногах у мами і ніжно подивився на неї. Вона лежала, поклавши руку під голову, і ямка в подушці схожа була на гніздо, вистелене її хвилястим русявим волоссям. Він згадав, хоча вже й давно забув, що вона завжди на ніч розпускала коси.
Її довга нічна сорочка була обшита миленькими шлярками! Пітер дуже зрадів, що вона виявилась такою симпатичною мамою.
Але лице її було сумне, і Пітер знав, чому вона сумує. Її рука зробила округлий рух, ніби обіймаючи когось, і Пітер знав, кого вона обіймала.
“О мамо, — промовив Пітер подумки, — якби ти тільки знала, хто це сидить на бильці ліжка у тебе в ногах”. Він легесенько погладив маленький горбок на ковдрі, під яким вгадувались її стопи, і по лицю її було видно, що їй це приємно. Він добре знав, що досить йому тихесенько покликати: “Мамо”, — і вона прокинеться. Мами завжди зразу прокидаються, коли ви промовляєте це слово. Як би вона тоді зраділа, як міцно притулила б його до себе! Як це було б приємно для нього! Але яким невимовним щастям це стало б для неї! Боюсь, Пітер тверезо зважував це все. Повертаючись до мами, він ні на мить не сумнівався, що тим самим дарує їй найбільшу втіху, про яку тільки може мріяти жінка. Для мами немає нічого кращого, думав він, ніж маленький ріднесенький синочок на руках. Як вона буде ним пишатися! (До речі, цілком слушно і справедливо).
Але чому Пітер так довго сидить на бильці, чому не каже мамі, що він повернувся?
Я всіляко ухиляюся від правди, яка полягає в тому, що він почував внутрішнє роздвоєння. То він з тугою дивився на маму, то — з такою ж тугою — на вікно. Так, дуже приємно було б знову стати її сином, але, з іншого боку, які дні він проводив у Садах! І що тепер — знов доведеться натягати на себе одяг? Він спурхнув з бильця і взявся відкривати шухлядки, щоб подивитися на свій старий одяг. Все лежало на місці, але він ніяк не міг згадати, як його треба вдягати. Наприклад, шкарпетки — їх носять на руках чи на ногах? Він вже намірився було натягти шкарпетку собі на руку, як раптом щось сталося — може, це заскрипіла якась шухляда. Словом, як би там не було, мама прокинулась і ніжно промовила: “Пітер” — так, ніби це найпрекрасніше слово на світі. Він і далі сидів на підлозі, тамуючи подих, і дивувався: як вона знала, що він повернувся? Якби вона ще раз промовила: “Пітер”, він би не втримався і з криком: “Мамо!” — кинувся б до неї. Але вона нічого більше не сказала, тільки застогнала тихенько, і коли він знову поглянув їй в обличчя, то побачив, що вона спить, уся в сльозах.
Це дуже засмутило Пітера, і як, ви думаєте, він цьому зарадив?
Він знову сів на бильце ліжка і заграв мамі прекрасну колискову на своїй сопілці. Він старався грати так, як вона перед тим вимовляла слово “Пітер”; він все грав і грав, без кінця, аж поки лице його мами не просвітліло.
Цієї миті він так подобався собі, що йому страх як захотілося дочекатися маминого пробудження і почути від неї: “О, Пітере, як чудово ти граєш!” Однак тепер, оскільки мама, як йому здавалось, була
