Злочинці з паралельного світу - Галина Малик
— Там побачиш, валяй!
Вони вийшли зі старого будинку. Вечоріло. Осінній дощ вже не моросив, але калюжі ще не повисихали. Було холодно і незатишно.
— Йди за мною і не вякай, — сказав Рата.
Рекс слухняно плівся за котом. Нарешті вони опинилися за містом. Пес впізнав міське звалище — сам іноді приходив сюди з надією чимось поживитися. Правда, тут рідко щось вдавалося знайти їстівного. «Чого Рата мене сюди притягнув?» — подумав Рекс.
Кіт зупинився.
— Бачиш оту купу? — пошепки спитав він.
— Ну?
— Там під дошками є схованка.
— Яка схованка?
— Зелена! — аж засичав люто кіт. — Заткни пельку і слухай! Там, за купою, живе бомж Федя. У схованці він тримає жратву. Не мадярські ковбаси, звичайно, а так, що випросить або потягне. Все б нічого, але з Федею живе Жора. Чув про Жору?
Ще б пак, не чув! Жору знають усі безпритульні собаки міста. Злий вовкодав, коли Федя випускав його побігати, не минав жодної собаки, щоб не зачепити її. І рідко кому вдавалося живим вирватися з його зубів. Бо Жора був вічно голодним і тому вічно лютим — бомж Федя годував його лише, як був тверезим. А тверезим Федя бував рідко.
Рекс від страху затремтів:
— Він що, їсть собак?
— їсти не їсть, але горло перегризає.
— А якщо… Федя відпустить Жору — нам же буде кінець, — прошепотів Рекс.
— Я все передбачив, чувак, не пісяй кип’ятком! Я відкидаю дошку зі схованки — Федя вилазить зі своєї нори — відпускає Жору — я відволікаю його на себе і тікаю о-о-он до того дерева. Вилазю на дерево і сиджу. А ти за той час хапаєш, що там знайдеш із жратви — і рвеш кігті. Січеш — ні?
— А… а якщо він побіжить не за тобою, а за мною?
— Ет, кажу тобі, він як мене побачить, про все на світі забуде. Ми старі знайомі, ще з минулого літа. Бачив його розірване вухо? Моя робота! — гордо сказав Рата.
Кіт, припадаючи до землі, підкрався до схованки. Потім стрибнув на крайню дошку. Щось загуркотіло. Люто загавкав пес. Звідкись з-під землі вискочив маленький, давно не голений чоловік. Він блискавично відстебнув гачок з нашийника вовкодава. І той великими стрибками кинувся наздоганяти Рату, який аж стелився по смердючій землі смітника, тікаючи до рятівного дерева.
— Лови, лови його! — горлав бомж Федя і біг за псом.
Хоч жижки у Рекса трусилися, він підкрався до розкиданих дощок. Запахло капустою, огірками… і чимось дуже смачним із чорного пластикового кулька. Рекс облизнувся, обережно взяв кульок зубами і повернувся, щоби чкурнути звідси. Але дорогу йому заступила темна постать з чимось замашним у руці. Це був бомж Федя.
— А-ах ти, падла! — зло сказав Федя. — Ти красти будеш?!
Кульок випав у Рекса з рота, і він зіщулився в очікуванні удару.
Але Федя не вдарив.
— Жора! — загорлав він.
— Ой, ні, тільки не Жора! — не зчувся як вигукнув Рекс.
— Га?! Що?! — очманіло почав озиратися Федя. — Хто тут?! Вилазь, падла! Уб’ю! — і він заходився розкидати купу картонних ящиків, звідки, як йому здалося, почувся людський голос.
Побачивши, що шлях вільний, Рекс вхопив смачний кульок і щодуху кинувся геть.
Позаду лунали гучна Федіна лайка і гавкіт Жори, а Рекс біг і біг, аж доки йому здалося, що серце ось-ось пурхне, як перестигла по- рохнявка. Тоді він звернув до найближчого недобудованого будинку, забіг у закутину між ним та сараєм і, знесилений, повалився на землю.
Рексу не вірилося, що вдалось врятуватися.
Розділ 9. У пошуках порятунку
Коли Рекс добрався додому, зовсім стемніло. На його здивування, Рата вже лежав на своєму місці, неначе нічого й не було.
Рекс поклав важкенький кульок і відхекувався, висолопивши язика від утоми й пережитого жаху.
— Хе-хе, чувак, що, впрів? — зустрів його Рата. — Давай сюди, що ти там урвав?
— Чо… чого це… сю… сюди, — все ще не міг прийти до тями Рекс. — Не сюди, а ось він, — пес кивнув на Хроню, — він ділитиме.
У кульку було багато всякої смакоти — недоїдені гамбургери, шматки піци з м’ясом і навіть залишки шашлика.
— М-м-ням, — насолоджувався Рата, наминаючи свою порцію, — це Федя на стадіоні, на барахолці назбирав. Учора там ярмарок був. Я теж туди збирався. Ярмарок — не ярмарок, а біля шопів завжди щось урвеш.
Фері, що завзято клював скоринку хліба, притиснувши її лапою до труби, перервав вечерю, щоб проголосити:
— Нема нічого кр-р-ращого на вечер-р-рю, як свіжий, з ко- р-р-рочкою шматок хліба!
Доллі, скривившись, наче від зубного болю, не витримала:
— Пробачте, пане Фері, треба казати не «з корочкою», а «зі скоринкою».
— Бр-р-рехня! — заперечив Фері. — Так по телевізор-р-ру в р-р-рекламі кажуть!
— Ну, я б не радила вам повторювати те, що іноді кажуть по телебаченню, — стримано сказала Доллі.
Фері хотів було продовжити дискусію, але Доллі, яка лежала найближче до виходу, нашорошила вуха.
— Тс-с-с! — зупинила вона Фері. — Наче хтось плаче.
Всі перестали жувати й прислухались. Справді, чулося тихе скавуління.
Хроня, скрадаючись, пішов до виходу. Доллі й Рекс — за ним.
Недалеко від входу в підвал у кущах лежав песик. Він був маленький, чорненький, з короткою шерстю. Великими круглими вологими очима він жалібно дивився на Хроню і важко дихав.
Хроня присів коло нього навпочіпки.
І побачив, що песик страшенно покусаний. Коли він дихав, з двох великих ран на його грудях виходило повітря.
— Хто це тебе? — співчутливо спитав Рекс.
— Жо… Жора, — натужно мовив песик.
— Коли? За що? — одночасно спитали Доллі та Рекс.
— Я з хазяйкою гуляв. Вона нашийник зняла, ну я й відбіг трохи далі. Вона, правда, кликала: «Чіп, назад!», але мені так хотілося побігати — цілий день сам у хаті, доки всі на роботі, — жалібно глянув він на Хроню. — А тут де не візьмись — Жора зі своєю зграєю назустріч… Я тікав, як міг… Але хіба від Жори втечеш, та він ще чомусь був такий розлючений… — песик заплющив очі і замовк.
— Його негайно треба до лікаря, — сказав Рекс. Дивіться, у нього повітря з грудей виходить.
— До лікаря, до лікаря, — розпачливо сказав Хроня. — Де його шукати — ніч же надворі.
— Я пам’ятаю, панове, де живе той лікар, до якого мене водив пан професор, — сказала Доллі. — Ходімо.
Хроня обережно взяв Чіпа на руки. Той тихенько заскавулів.
— Потерпи, потерпи трохи, малий. Зараз ми знайдемо лікаря, він тобі допоможе, — примовляв Хроня, несучи Чіпа.
— Гей, чуваки, ви куди? — гукнув від
