Злочинці з паралельного світу - Галина Малик
— И-й-й-я, — озвався Рекс, що знову схопився на ноги, як тільки до кімнати залетів новий гість.
— Запр-р-росити — запр-р-росили, а чому за пор-р-рядком не стежите?! — закричав папуга. — Може, я ще не зовсім безпритульний! Може, мене ще знайдуть! Може, він уже шкодує!
— Хто шкодує? — спитав Хроня.
— Хто-хто… Хазяїн! — далі кричав папуга. — Я ж не навмисне йому в тарілку какнув! Ну так у мене вийшло! А він! Одразу з балкона викидати! О! Він ще буде каятись! Шантр-р-р-апа! А тут ще цей, бритоголовий, кидається! — і папуга заходився знову вкладати пір’я.
— Попереджати треба, — нарешті виплюнув пір’їну кіт. — Я думав, чувак, що ти голуб. А нащот хазяїна — забудь! Якщо вони викидають — то це вже назавжди, — і Рата сердито сплюнув на підлогу.
Розділ 3. Знайомство
Після Ратиних слів папуга замовк і сердито наїжачився.
— Ось я, — продовжив кіт, — як мене лишай постриг і хазяйка вигнала, гадаєш, скільки разів я повертався? Вісім! І що, гадаєш, так і розігналася вона мене назад брати? Мітлою мене з двору виганяла! Навіть їсти й разу не дала, хоча б хліба шматочок! Ну, я їй це ще згадаю! А тебе хто викинув? — повернувся він до Хроні.
— А мене так давно викинули, що я навіть не знаю, хто, — сказав Хроня. — Я давним-давно в інтернаті живу. Тільки хреново там, тому я сам утік. Вони мене шукали-шукали, а потім плюнули.
— Бач! Бач! — стрепенувся папуга. — Щасливий, тебе шукали! Мене, може, теж шукають!
— Так вони ж не тому шукали, щоб мені краще було, а щоб на них начальство не капало, — пояснив Хроня. — А їм самим начхати, чи живий я, чи ні…
— А моїй хазяйці не байдуже, бо я хор-р-роший, хор-р-роший, кр-р-расивий! — знову закричав папуга.
— Слухай, ти, чувак, заткни пельку, бо дістанеш фейсом об тейбл! — засичав Рата. — Кр-р-расивий! — перекривив він папугу. — Дивитись треба, куди какаєш! Поналітали тут, приблуди!
— Сам ти пр-р-риблуда! Сам пр-р-риблуда! — закричав ображений папуга.
— Це я приблуда? — засичав кіт. — Та я, якщо хочеш знати, автохтон, я тут з діда-прадіда!
— Авто… хто? — спитав Хроня.
Чувак, пресу треба читати! — презирливо сплюнув Рата. — Це я нещодавно газету таку на смітнику знайшов — «Котяча Брись» називається. І там написано, що всі, хто ще з діда-прадіда на одному місці живуть, називаються автохтони. І їм на цьому місці належить все — і калюжі, і смітники, і підвали, і взагалі вся земля! А ті, хто чужі — хай сидять тихо! Ось тебе як звуть? — спитав він папугу.
— Фер-р-рі мене звуть, Фер-р-рі! — гордо закинув папуга голову.
— Ти диви, чувак, ще й під свого косиш! — роздратовано сказав Рата. — Який ти Фері, якщо ти сюди аж з Африки приканав?! І повинен тихо сидіти!
— Ну, все! — спинив їх Рекс. — Ще нам тут не вистачало людських розборок. Краще давайте вирішувати, що далі робити. Для чого і хто нас сюди зібрав? І як це ми всі заговорили, наче люди?
— Я замовкну, замовкну, — не вгамовувався папуга Фері, — хай і цей бр-р-ритоголовий замовкне! Мене сюди запр-р-росили! Сказали: «Йди туди, там буде Р-р-рекс». От я й пр-р-рилетів, а тут ця шантр-р-рапа… — не встиг він договорити, як Рата підстрибнув і висмикнув у нього з хвоста ще одну пір’їну. Котові очі зловісно світилися.
— Ох ти, дурнуватий пучок пір’я, — сказав кіт, вдаючи, ніби й не збирався добиратися до папуги, — це ж були три пси. Я ще одразу подумав, що мені хана буде — такі здоровенні. А вони нічого. Кажуть, шкода нас. Кажуть, щось робити треба. А що? Хіба ти примусиш мою стару відьму мене назад забрати? Та нізащо! Вона краще пушку купить і відстрілюватись буде!
— Ну що ж, — сказав Хроня. — Давайте лягати спати, бо ось і свічка догорає. А взавтра щось придумаємо.
Розділ 4. Нові прибульці
Вранці першим прокинувся Рекс.
В кімнаті було світло. Рекс потягнувся й позіхнув. Хроня, що спав у кутку на старій куфайці, заплямкав губами й повернувся на бік. Рекс підійшов ближче і побачив на спині у хлопця сині рубці.
«Ого!» — сказав сам собі Рекс і глянув на свою задню ногу. На ній синів точнісінько такий рубець — від залізного прута.
Хроня перевернувся на спину й відкрив очі.
— Чого ти? — злякано спитав він, побачивши біля себе Рекса.
— Хто це тебе? Отам, на спині?
— А-а, — поправляючи перекручену сорочку, сказав Хроня, — то хлопці на стадіоні.
— За що?
— Та вони у футбола грали, а ранці в кущах лежали. Я один потягнув — думав, може, там щось поїсти знайдеться. Ну, а вони побачили…
— А що, у вас, у людей, теж між собою за їжу б’ються?
— Хе, чудило! Ще й як б’ються!
На трубі заворушився папуга, розправив крила і закричав:
— Добр-р-рого ранку! Полундр-р-а! Заср-р-рані пор-р-рядки! Пар-р-рламент у відставку!
— Заткніть пельку цьому політику, бо я за себе не ручаюсь! — закричав зі свого кутка Рата, ліниво потягуючись.
Рекс нашорошив вуха і повернув голову до входу.
— Тихо, сюди хтось іде, — сказав він.
Дійсно, хтось обережно спускався сходами. Але це була не людина. Рекс нюхом відчув собаку. Шерсть на його загривку наїжачилася, і він ступив крок до сходів за рогом підвалу. Але тут на сходах хтось делікатно кашлянув:
— Кхи-кхи!
І почувся приємний жіночий голос:
— Вибачте, будь ласка, що потурбували вас, але чи дозволите нам зайти?
Усі ошелешено мовчали, тільки Рата мовив:
— Давай, валяй, тільки по одному!
З-за рогу обережно висунулася гарна собача мордочка з маленькими гострими вухами і великими розумними очима.
Гостя уважно оглянула всю компанію й зупинила свій погляд на Рексові.
— Скажіть, будь ласка, ви — пан Рекс? — спитала новенька, все ще не виходячи з-за рогу.
Рекс ніяково закрутився на місці й присів на задні ноги:
— Р-р-ргм, який там пан — просто Рекс!
— Ги-ги-ги! — зареготав Рата, впавши на спину. — Ой, не можу! Пан Рекс з облізлим хвостом і пан Рата з обідраним фейсом!
Новоприбула граціозно вийшла з-за рогу і, вишукано обгорнувши хвостом лапи, теж присіла. Це була шотландська вівчарка — коллі. На животі у неї видималася велика пухлина, яку вже не могла прикрити навіть її довга і колись гарна шерсть. На шерсті грудками засохло болото, а колись білі плями і розкішна грива були чорними від бруду.
— Дозвольте відрекомендуватися, — продовжила вівчарка, — мене звати Доллі, можна просто — Дол.
— Ха-ха, і це всі? — весело спитав Рата.
— Ні, не всі! — почувся тоненький голосок, і з-поміж передніх лап Доллі визирнула сіра мишка.
Р-раз — і Рата одним
