Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
— Гедвіґо! — крикнув він і кинувся до вікна, рвучко його відчиняючи.
Гедвіґа пурхнула в кімнату, підлетіла до столу й приземлилася на сувій з Гарріним гороскопом.
— Нарешті! — зрадів Гаррі, кинувшись до сови.
— Вона принесла відповідь! — захвилювався Рон, показуючи на брудний аркуш пергаменту, прив'язаний до Гедвіжиної лапи.
Гаррі поспіхом його відв'язав і почав читати, а Гедвіґа вмостилася йому на коліна, тихенько ухкаючи.
— Що він пише? — затамувала подих Герміона.
Лист був коротесенький, і його явно було нашкрябано у великому поспіху. Гаррі почав читати вголос:
Гаррі!
Негайно вилітаю на північ. До мене вже доходили різні дивні чутки, тож новина про твій шрам стала останньою краплею. Якщо він знову заболить, іди прямо до Дамблдора — кажуть, він запросив на роботу Дикозора, котрий уже був на пенсії, а це означає, що Дамблдор добре читає знаки, навіть якщо ніхто інший їх не читає.
Скоро сконтактуємось. Мої вітання Ронові й Герміоні. Будь пильний, Гаррі.
Сіріус.
Гаррі глянув на Рона з Герміоною, а ті витріщилися на нього.
— Він вилітає на північ? — прошепотіла Герміона. — Тобто, повертається?
— Які знаки читає Дамблдор? — перепитав спантеличено Рон. — Гаррі... що сталося?
Бо Гаррі раптом гупнув себе по лобі кулаком, аж Гедвіґа впала йому з колін.
— Я не повинен був йому говорити! — люто вигукнув Гаррі.
— Що ти верзеш? — нічого не розумів Рон.
— Він подумав, що мусить вертатися! — Гаррі вдарив кулаком по столі, а Гедвіґа злетіла на спинку Ронового стільця, обурено ухкаючи. — Бо він вирішив, що я потрапив у біду! А зі мною все гаразд!.. Нема в мене для тебе нічого, — роздратовано кинув Гаррі Гедвідзі, що вичікувально клацала дзьобом, — якщо хочеш їсти, то лети в соварню.
Гедвіґа зиркнула на Гаррі з величезною образою і пурхнула до відчиненого вікна, ляпнувши його по голові крилом.
— Гаррі, — заспокійливо почала було Герміона.
— Я йду спати, — урвав її Гаррі. — Побачимося вранці.
Нагорі в спальні він натяг піжаму й заліз у ліжко, хоч анітрохи не почувався втомленим.
Якщо Сіріус повернеться, і його впіймають, то це станеться через Гаррі. Навіщо він усе розпатякав? Заболіло на якусь секунду, а він... якби ж то йому вистачило розуму тримати язика за зубами...
Він чув, як у спальню зайшов Рон, але не озвався до нього. Гаррі ще довго лежав і дивився на темну запону свого ліжка. У спальні панувала цілковита тиша, і якби Гаррі не був такий задуманий, то усвідомив би, що не чути звичного Невілового хропіння, а отже, не спалося не тільки йому.
— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ —
Бобатон і Дурмстренґ
Наступного ранку Гаррі прокинувся, маючи в голові повністю готовий план, немовби його мозок безперервно працював навіть уві сні. Він устав, у напівтемряві одягся, вийшов зі спальні, не розбудивши Рона, і зійшов у порожню вітальню. Там узяв зі столу, на якому й досі лежала його домашня робота з віщування, аркуш пергаменту й написав такого листа:
Дорогий Сіріусе!
Думаю, мені просто здалося, що шрам заболів, я був напівсонний, коли тоді писав. Тобі немає сенсу повертатися, тут усе гаразд. Не журися, бо з моєю головою все нормально.
Гаррі.
Тоді він виліз крізь отвір у портреті, рушив угору по сходах мовчазного замку (там його ненадовго затримав Півз, що намагався скинути на нього величеньку вазу в коридорі на п'ятому поверсі), і нарешті дістався до соварні, розташованої на самій верхівці Західної вежі.
В соварні, округлій кам'яній кімнаті, панували холод і протяги — там не було жодної шибки. Підлогу вкривав шар соломи, перемішаний з совиним послідом та мишачими кістками. На сідалах, що здіймалися аж під самісінький гострий дах вежі, сиділи сотні сов найрізноманітніших порід та видів. Майже всі вони спали, хоч то тут, то там на Гаррі глипало кругле бурштинове око. Гедвіґа сиділа між совою-сипухою та сірою совою. Гаррі поспішив до неї, ковзаючи по вкритій послідом підлозі.
Минув якийсь час, поки він переконав її прокинутися й глянути на нього, бо вона весь час крутилася на своєму сідалі, повертаючись до нього хвостом. Видно було, що вона й досі сердиться за його вчорашню невдячність. Урешті-решт Гаррі вголос припустив, що вона дуже втомилася, тож він краще позичить у Рона його Левконію — і аж тоді Гедвіґа виставила вбік лапу й дала йому змогу прив'язати до неї листа.
— Тільки знайди його, добре? — погладив її Гаррі, підносячи до отвору в стіні. — Раніше за дементорів.
Вона вщипнула його за пальця дужче, ніж завжди, але ухнула лагідно й заспокійливо. Тоді розправила крила й злетіла назустріч ранковому сонцю, що саме з'являлося з-за обрію. Гаррі стежив, як вона зникає з очей, і відчував тривожну млість. Він же був упевнений, що Сіріусова відповідь його заспокоїть, а не стурбує ще більше.
* * *
— Гаррі, це ж неправда, — обурилася за сніданком Герміона, коли він розповів їй та Ронові про свого листа. — Тобі не здавалося, що заболів шрам. Ти добре знаєш, що він таки болів.
— Ну то й що? — озвався Гаррі. — Я не хочу, щоб він через мене повернувся в Азкабан.
— Та припини, — зупинив Рон Герміону, яка вже й рота відкрила, готова сперечатися. І чи не вперше вона його послухалася й замовкла.
Гаррі старався як міг, щоб не переживати за Сіріуса. Він, звісно, щоранку з тривогою очікував прибуття совиної пошти, а вночі перед сном ніяк не міг позбутися жахливих видінь — йому ввижався Сіріус, оточений дементорами в якійсь темній лондонській вуличці. Та поза тим Гаррі намагався якомога менше думати про свого хрещеного батька. Шкода, що не було квідичу адже ніщо так добре не відганяло тривожних думок, як виснажливі тренування. Щоправда, уроки ставали дедалі складнішими й вимогливішими, особливо захист від темних мистецтв.
На їхній подив, професор Муді оголосив, що випробовуватиме на кожному з них закляття "Імперіус", щоб продемонструвати його силу й побачити, чи зможуть вони опиратися його закляттю.
— Але ж... пане професоре, ви казали, що закляття незаконне, — засумнівалася Герміона, а Муді тим часом помахом чарівної палички розсунув парти, звільнивши від них середину кімнати. — Ви казали... що насилати його на
