Домбі і син - Чарльз Діккенс
— Ну-ну, мадам, ну-ну! — казав майор, наливаючись мстивістю, аж кров бухала в його вже й так гарячу голову. — Ну-ну, — відцуратися Джоя Бі, мадам? О ні, мадам, ні: ще рано! Рано, хай йому біс, сер! — Джо пильнує, мадам. Бегсток ще живий, сер. Дж. Бі дещо уміє, мадам. Джош завжди назирці, сер. Ви ще побачите, яка в нього тверда вдача, мадам. Крутий, сер, крутий той Джозеф і збіса хитрющий.
І справді, юний містер Бісерстон, якого майор узяв з собою на прогулянку, переконався, що вдача в нього вельми тверда. Та майор, з масним, як стілтонський сир, обличчям та очима креветки, вперто тинявся по узбережжю, зовсім не цікавлячись думкою цього молодого джентльмена, і, тягнучи за собою містера Бісерстона, шукав поглядом містера Домбі з дітьми.
По якімсь часі майор, звісно, розпитавши перед тим місіс Піпчін, вислідив Поля і Флоренс в товаристві показного джентльмена (безперечно, містера Домбі) і кинувся на них в атаку. Коли вдвох із містером Бісерстоном вони врізалися в саму середину маленького загону, містер Бісерстон, звичайно, заговорив зі своїми товаришами по нещастю. Тоді майор зупинився і заходивсь розглядати та вихваляти їх: зі здивуванням завважив, що бачився з ними й раніше у свого друга міс Токс на Принцесиному Майдані, висловив думку, що Поль збіса милий хлопчик й давній його приятель, спитав, чи пам’ятає він Джоя Бі, майора, і, нарешті, раптом згадавши про правила доброго тону, обернувся до містера Домбі попросити пробачення.
— Завдяки цьому маленькому приятелю, я сам роблюсь дитиною, сер, — сказав майор. — Старий солдат, сер, — майор Бегсток до послуг ваших, — не соромиться признатись у цім. — Тут майор підніс капелюха. — Хай йому біс, сер, — запально вигукнув він, — я вам заздрю! — Тоді схаменувся і додав: — Ох, даруйте мені цей вибрик.
Містер Домбі запевнив, що то пусте.
— Старий вояк, сер, — сказав майор, — пропахлий димом, смажений сонцем, битий, скалічений старий пес, не побоїться, що така людина, як містер Домбі, засудить деякі його дивацтва. Я ж, здається, маю честь говорити з містером Домбі?
— Так, в даний час я є скромним представником роду, що носить це ім’я, — відповів містер Домбі.
— Далебі, сер, — скрикнув майор. — Та це ж славетне ім’я! Це ім’я, сер, — сказав рішуче майор, немов був певен, що містер Домбі почне перечити, і вважав за прикрий обов’язок поставити його на місце, — це ім’я — відоме й уславлене по всіх англійських колоніях. Це таке ім’я, сер, яким кожен пишався б. Джозеф Бегсток зовсім не лестить, сер. Його. величність герцог Йоркський не раз казав: «У Джо нема й крихти лестощів. Він — справжній солдат, цей старий Джо. Він навіть занадто крутий, той Джозеф». Але у вас велике ім’я, сер. Далебі, велике ім’я, — урочисто мовив майор.
— Ви, мабуть, складаєте йому більшу ціну, ніж воно заслуговує, майоре, — відказав містер Домбі.
— Ні, сер, — настоював майор. — Мій маленький приятель, сер, підтвердить вам, що Джозеф Бегсток — простий, нехитрий, правдомовний старий чолов’яга, сер, і більш нічого. Ваш хлопець, сер, — стишив голос майор, — житиме в історії. Ваш хлопець, сер, незвичайна дитина. Бережіть його, містере Домбі.
Містер Домбі дав зрозуміти, що постарається.
— Оцей хлопчик, сер, — довірливим тоном вів далі майор, штурхонувши свого супутника ціпочком, — син такого собі Бісерстона з Бенгалії… Білла Бісерстона з нашого полку. Ми з його батьком, сер, були кревні друзяки. Скрізь, сер, тільки й чути було, що за Білла Бісерстона та Дж'о Бегстока. І, думаєте, я не бачу хиб у цьому хлопцеві? Аж ніяк. Він — дурний, сер.
Містер Домбі глянув на дискредитованого містера Бісерстона, якого він знав не краще, ніж майор, і співчутливо сказав: «Справді?»
— Так воно й є, сер, — ствердив майор. — Він — дурень. Джо Бегсток ніколи не ховає правди. Син мого старого друга Білла Бісерстона — зроду дурень. — Тут майор зайшовся сміхом і сміявся, аж доки зовсім зчорнів. — Мій юний приятель, сер, готується до школи, містере Домбі? — спитав майор, прийшовши до пам’яті.
— Я ще не вирішив остаточно, — відповів містер Домбі.— Але не думаю. Він занадто тендітний.
— Якщо він тендітний, то ви цілком маєте рацію, сер, — схвалив майор. — Тільки круті хлопці могли витримати в Сандгерсті. Ми катували там один одного, сер. Ми підсмажували новаків на малому вогні, сер, і підвішували униз головою з вікна третього поверху. Джозеф Бегсток, сер, висів, прив’язаний за п’ятки, тринадцять хвилин за шкільними дзигарями.
На підтвердження цієї історії майор міг би послатись на свою шкіру. Вона й справді виглядала так, ніби він висів трохи задовго.
— Але завдяки цьому й стали такі, як є, сер, — сказав майор, поправляючи жабо на сорочці. — Ми були з заліза, і все це загартувало нас. Ви надовго сюди, містере Домбі?
— Я буваю тут раз на тиждень, майоре, — відповів той. — Зупиняюся в Бедфордському готелі.
— З вашого дозволу, сер, я матиму за честь відвідати вас у готелі, — сказав майор. — Джой Бі, сер, — не з тих, що набридають людям, сер, але й містер Домбі — не звичайна людина. Дуже зобов’язаний моєму юному приятелю, сер, за честь познайомитись із такою людиною.
Містер Домбі в надзвичайно чемних виразах висловив свою подяку, а майор Бегсток погладив Поля по голівці й сказав, що невдовзі очі Флоренс зводитимуть з розуму молодих джентльменів. «Та й старих, сер, коли хочете знати», — докинув майор, хихикнувши, піддав своїм ціпком духу містерові Бісерстону і рушив геть разом з цим молодим джентльменом мало що не клусом, розкарячивши ноги, поважно крутячи головою та покашлюючи.
У згоді з власною обіцянкою майор завітав до містера Домбі, а містер Домбі, переглянувши попередньо список військових офіцерів, віддав візит майорові. Потім майор відвідав містера Домбі в Лондоні і ще раз приїхав до Брайтона в одній з ним кареті. Коротше кажучи, майор і містер Домбі заприязнилися надзвичайно щиро й надзвичайно скоро, і, містер Домбі сказав своїй сестрі, що майор не тільки справжній військовий, а й
