Мауглі - Редьярд Кіплінг
Стосунки мешканців села а навколишнім світом припинялися в міру того, як вужчали і зовсім зникали протоптані стежки. І, слухаючи, як сурмить уночі Хаті з синами, селяни, нарешті, перестали хвилюватися: їм нічого було втрачати. Землю і насіння — все в них забрали; навколишні поля вже змінювали свої обриси, і настав час звернутися за допомогою до англійців у Канхівару.
За звичкою, жителі села не поспішали, а одкладали втечу з дня на день, поки їх застали перші дощі. Драні покрівлі протікали, на пасовищах стояла вода, і після літньої спеки забуяла зелень. Тоді знялися всі: чоловіки, жінки і діти брели під густим дощем і все ж оглядалися, щоб кинути прощальний погляд на рідні оселі.
І коли остання сім'я з своїм скарбом вийшла за ворота, селяни почули, як за стінами падають крокви й очеретяні покрівлі. Люди угледіли, як на мить блиснув гладкий схожий на змію хобот, розкидаючи почорнілий очерет. Хобот зник — і знову щось затріщало, почувся крик. Хаті зривав покрівлі з хатин так само, як ви зриваєте водяні лілії. Раптом одна кроква ударила старого слона. Цього було досить, щоб Хаті напружив усю свою силу, — адже з усіх мешканців Джунглів найбільш схильний руйнувати розлючений слон. Брикнувши ногою, Хаті ударив по глиняній стіні. Розвалена глина, змішуючись з дощовою водою, потекла жовтими потоками. Старий слон ревів і метався вузькими вулицями, то ліворуч, то праворуч навалювався на хатини, трощачи двері й збиваючи карнизи. А позад Хаті, як і тоді на полях Буртпора, лютували його несамовиті три сини.
— Джунглі поглинуть ці шкаралупки, — пролунав спокійний голос серед руїн. — Треба взятися за зовнішню огорожу.— І змоклий під дощем Мауглі зіскочив із стіни, що похитувалася, мов стомлений буйвол; по голих плечах і руках хлопчика стікала вода.
— На все свій час, — крикнув Хаті. — О, мої ікла були червоні в Буртпорі! До зовнішніх стін, діти! Головою! Всі разом! Починайте!
І всі четверо вдарили разом. Зовнішня стіна похитнулася, тріснула і повалилась. Онімілі з жаху селяни побачили в проломі вимазані в глину голови руйнівників. Тоді люди кинулися вниз долиною, не маючи ані притулку, ані їжі. А в їхньому селі все крушилось, топталося, ламалось і руйнувалося до останку.
Через місяць те місце вбралося ніжною зеленню. А коли ущухли дощі, там, де півроку тому чорніла зорана земля, в усій своїй красі розкинулися буйні Джунглі.
ПІСНЯ МАУГЛІ
ПРОТИ СВОЇХ ОДНОСЕЛЬЦІВ
За образу, за кривду й безглузді погрози
Напущу я на вас невідчепнії лози!
Стріхи зникнуть під ними,
І крокви впадуть,
І гіркою, гіркою карелою
Двори поростуть!
Біля ваших воріт завиватиме звір.
А у житницях ваших повисне вампір!
І змія невсипуща
Сяде стражем на під,
І на вашому ложі гіркої карели
Вистигатиме плід!
До схід місяця ждіте моїх посланців —
Ви почуєте пісню незримих бійців!
Лютий вовк тепер буде
У вас в пастухах.
І насіння гіркої, гіркої карели
На ваших ланах!
І я витопчу хліб у полі на пні,
І буде ваш голод — данина мені!
Дикий олень пооре
Несіяний клин,
І пагони буйні вам пустить карела
Гірка, мов полин!
Я лози повзучі на вас нацькував,
Я Джунглі на ваші хатини наслав!
Дерева повстануть,
І крокви впадуть,
І стебла гіркої, гіркої карели
Пустир заплетуть!
КНЯЗІВСЬКИЙ АНКАС
Четверо є, що неситі одвіку —
Вранці, і вдень, і нічної години:
Паща шакала, воло шуліки,
Мавпяча лапа і око Людини.
Лісова приказка
Каа, великий кам'яний пітон, чи не двохсотий раз з дня свого народження міняв шкіру, і Мауглі, який ніколи не забував, що Каа врятував йому життя в Холодних Печерах (як ви, напевно, пам'ятаєте), прийшов його поздоровити. Змінивши шкіру, змія завжди буває роздратована і похмура, аж поки її новий одяг почне виблискувати і стане красивим. Каа більше ніколи не глузував з Мауглі, а, як і всі мешканці лісів, вважав його Повелителем Джунглів і переказував хлопчикові всі новини; а пітон таких розмірів, цілком природно, чув їх немало. Те, чого Каа не знав про життя Середніх Джунглів, як їх називають, тобто про життя біля самої землі
