Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна
— Якушев! — обличчя в Томки раптом прибрало замисленого й ніжного виразу. — Іноді я думаю, що він навіть кращий за Сємєчкіна, правда?
Я насилу стрималася, щоб не розсміятися. Дрібний, верткий Якушев, який весь час кривиться та дражниться, й наша велика, войовнича, вразлива Томка. Що може бути з цієї пари?!
І тут із їдальні долинула повільна мелодія.
— Агов, не спіть! — намагався розворушити всіх чийсь голос, посилений мікрофоном. — Хлопці, де ж ви? Запрошуйте дівчаток! Коли ще випаде нагода?
— Е-е-е… Це… — до нас із Тамаркою підлетів розпашілий Якушев. — Андрєєва, слухай, я тобі хотів сказати…
«Ой, невже він зараз почне запрошувати мене на танець? Ото незручно перед Томкою буде…»
— Я тобі, Вірко, хотів сказати спасибі! — провадив Якушев цілком навіть серйозно. — За те, що конкурс кльовий вийшов. Суперський! — тут він повернувся до Тамари, глянув знизу вгору їй у вічі й, досі ще звертаючись до мене, продовжив: — А тобі, Томко я інше хотів сказати… Загалом, хочу запросити тебе на танець, товаришко Крючкова.
— То запрошуй! — насупилася напружена Тамарка.
— Ну, це… Ну, загалом… — м’явся Якушев.
— Добре, пішли! — Тамарка не витримала, згребла кавалера в оберемок і потягла в темінь дискотеки. Якушев при цьому мав цілком щасливий вигляд. О, діла!
Неподалік від Якушева з Крючковою, які тупцювали на місці, танцювали Танька з Гаврилкіним. Здорово! Здається, вони тут найгарніша пара…
— Вірка попросила, я й сказав. Ми ж знали, що ти за дверима слухатимеш… — долинули до мене плутані Гаврилкіні виправдання. Ой, тепер доведеться з Танькою стосунки з’ясовувати за Ангелінині штуки. Скажу, що для користі справи! Або там, що сама не відала, що творила! Ух…
— Ні, ну Тань, ну ти чого? — не вгавав Гаврилкін. — Знайшла, на що ображатися!
— Ото ще, — пирхала Танька. — Потрібен ти мені триста років… Ще ображатися на тебе…
Але танцювати не переставала. Виходить, все-таки потрібен, чи не так?
— Пробачте, можна вас запросити? — пролунало над самим моїм вухом. Я підняла очі й відразу взялася завзято їх терти, щоб розвіяти міраж.
— Щось трапилося? — співчутливо поцікавився міраж. Я відчайдушно замотала головою. Чи то щоб повідомити, що нічого не трапилося, чи то щоб витрусити з голови цю мару.
— Ну, тоді… — мара взяла мене під руку й повела до танцюючих.
Як повідомили потім відмінниці, котрі спостерігали збоку, Танька з Гаврилкіним відразу відкотилися на друге місце. Найкрасивішою танцюючою парою вечора одноголосно були визнані ми з Ванею.
— Я давно помічав, що ти в нас особлива… Але сьогодні… Коли довідався, що це ти була режисером виступу наших на конкурсі… Ти молодець!
— Це не я, — вже кому-кому, а Сємєчкіну брехати не хотілося, — це мій янгол-охоронець! — я відразу спохопилася. — Але ти не думай, я для неї теж дещо зробила. Нітрохи не гірше!
«Ой, що я мелю? Зараз він почне вважати мене божевільною, злякається і втече!»
— Кажу ж, особлива! — тихенько прошепотів Сємєчкін, не зводячи з мене очей. А про божевілля нічого не сказав. І навіть не подумав, зважаючи на те, що й далі танцював і посміхався.
А далеко вгорі, у світлі прожекторів, промені яких раптом зійшлися в коло, утворилася ледь помітна арка. На мить у ній з’явилися напівпрозорі обличчя моїх любих знайомих. Моя Ведмедик по-змовницьки підморгувала, Царівна радісно посміхалася, Ангеліна просто дивилася і, здається, як і я, не зовсім вірила, що той самий Ваня Сємєчкін танцює зараз зі мною…
Оглавление Наш зразковий 9-А Моя дружба з Тамаркою та інші неприємності Жахливі наслідки моєї Великої Дурості Деякі ознаки з’їжджання з глузду Гостя із Задзеркалля Тільки подумати, й по всьому Несподіване знайомство Ведмедик починає пояснювати Переполох усередині намету На шляху до Дракона Ангеліна на зв’язку Страж околиць Алфавітні неприємності Співбесіда Не дуже чужі успіхи Лихо саме не ходить… Вихід запасний, але непотрібний, як і решта наших метань На
