Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна
І це теж було нашою спільною важливою перемогою. Я вже не здригалася від думки, що могло б трапитись, якби Його Часовість назвав дату з минулого, або з найближчого майбутнього. Що трапилося, то трапилося, й нема чого переживати, що могло б бути інакше. Особливо коли навколо панує така радість.
— Вітаю! Дякую! Якби не ти… — чулося звідусіль.
Няні дякували Царівниним тітонькам, а моя Ведмедик зізнавалася у довічній відданості жабі. Я почувалась так, начебто щойно раптом отримала річний табель із самими п’ятірками або набір французької косметики від мами в подарунок, або так, начебто нещасний Ваня Сємєчкін попросив у мене номер телефону… Загалом, я почувалася справжньою переможницею. Всі були цілі й задоволені… Ніякі обставини не могли перешкодити нашим чудовим планам. Як же це все-таки здорово, коли друзі приходять на допомогу в потрібну хвилину й коли діло робиться… До речі, про друзів…
— О, жах! — розімлілий від наших подяк, зацілований Єті раптом не на жарт стурбувався. — Кошмар! Страшна втрата! Дама мого серця кудись зникла! Я не бачу її серед тих, хто святкує перемогу… — він уже був ладен вибухнути страшним ревінням.
— О, не хвилюйтеся, — спробувала я розрядити обстановку. — Може, вона соромиться? Почекайте трохи — вона неодмінно приєднається до нас.
— Не може ж вона, свиня невдячна, не поцінувати подвигу, який ви заради нас вчинили! — у тон мені прощебетала Ведмедик, а потім скривилася в бік нянів і гнівно загарчала: — Де Яга?! Негайно відшукайте! Він же ось-ось зареве з горя та дощенту зруйнує цей замок…
Няні знизали плечима: мовляв, нам і без Яги клопоту не бракує, і я вирішила сама вирушити на пошуки. Яга стояла біля головної стіни, дивилася вдалину, її довгий гачкуватий ніс ображено смикався. У маленьких круглих очицях, оточених зморшками, ніби сонце проміннячком, стояли сльози. Я розгубилася й мовчки завмерла біля нашої головної задерикуватої розбишаки.
— Усе на світі — суцільний обман, — Яга сама заговорила. — Ти ба, як звір цей сніговий роз’єрепенився, як в атаку поліз… А все чому? Сподобалась йому маска, котру я на себе начепила. А зараз гляне на мене справжню і непритомний упаде. Всі вони так! Бережеш свою волю, бережеш… А все чому? Тому що як її віддати комусь побажаєш, так обплюють із дна ступи до кінчика помела… Злидні!
Я настільки розгубилася від цього несподіваного ягівського зізнання, що, як і раніше, не могла мовити й слова. На щастя, дехто зробив це за мене.
— Кохана! Ось ти де! — на все горло заволала Снігова Людина, піднімаючись до нас по сходах. — Я обнишпорив увесь замок і знайшов тебе, сонечку! — тут він втупив погляд у справжнє обличчя Баби Яги. — О! Страждання розлуки наклали сліди скорботи на твоє чоло! — схвильовано прорік він. — Спостерігаючи за битвою, ти так хвилювалася за мене, що обличчя твоє вкрилося зморшками, а волосся побіліло, мов сніг…
— Атож, — Баба Яга вже опанувала себе та знову взялася до звичних глузів. — Ніс скрутився від страшного смороду з Драконової пащеки, ноги викривилися від бажання втекти світ за очі, а спина відразу зігнулася під вагою страшної прикрості…
— О, як прекрасно ти говориш! — Єті ніби й не помітив глузування. — У душі ти залишилася настільки ж прекрасною, як і в словах — вишуканою, в думках — витонченою. О! Ти прекрасна, любове моя!
— Правда, чи що? — насуплено перепитала недовірлива Яга та густо почервоніла.
— Без жодних сумнівів! — проспівала Снігова Людина і в пориві замилування підхопила свою любов на руки. І знаєте, Яга більше не гарчала й не обурювалася. Трохи згодом, коли всі ми вже готувалися до повернення в Шоуград, я пробігала повз цю дивну парочку, що воркотіла, мов голуби, та ненароком почула кумедні уривки розмови.
— А печера у вас, люб’язний, ким прибирається? — жваво цікавилась Яга.
— О, зірко моя, печера втопає в снігах і піднесених почуттях! Звідки там необхідність прибирання?
— Кгм, справді, — при всім бажанні Яга не могла знайти, до чого б причепитися. — Нема сміття, то нема чого й із хати виносити… А як ви поставитеся до моїх тривалих відряджень або до відльоту на всесвітній зліт відьом Вальпургієвої ночі?
— О, аби тільки ступа була справна та мобільник заряджений. Дзвонитиму тобі щодня, любове моя, не турбуйся. Але забороняти нічого не буду — я сам обожнюю волю й ніколи не піду на її вбивство.
— А посуд, скажіть будь ласка, ким миється? — не могла заспокоїтися Баба Яга. — Ну, у вас у печері?
— Люба моя! Духовний хліб слідів не залишає, а інший споживаю виключно з одноразових пристосувань.
— Вражаюче! — зітхнула раптом Баба Яга, сплеснувши руками, й склала їх на грудях долонями. Ну точнісінько так, як зазвичай це робили наші Царівна й Красуня!
— Увага! Увага! Всі сюди! Слухайте, слухайте! — посмішка «неуклюжі» мчала по всьому замку й голосно волала. Няні безглуздо бігали сюди-туди, не розуміючи, потрібно її ловити чи ні. — Щойно! Щойно по голосовому зв’язку передали! Мерщій у кабінет до Дракона! Слухайте! Ми всі — переможниці!
— Нервове виснаження? Невеличка розумова відсталість? Чому до неї тільки зараз дійшло, що ми виграли бій? — стурбувалися всі присутні.
— Та ні ж бо! Ми переможниці конкурсу! Ходіть сюди мерщій! Вмикайте всі засоби мовлення, вони щонайменше добу тільки про нас і говоритимуть!
І справді, звідусіль тепер чулися повідомлення: «Через те, що до весілля Принца все вже давно готове, журі вирішило оголосити результати конкурсу, навіть не проводячи його».
