Не гальмуй! - Анатолій Птіцин
Шиворіт-Навиворіт радів, що нарешті потрапить на Янтарне поле. Від нетерплячки він совався на гілці. З гілки сипалися шматочки кори й падали за комірець бронзовому гному-птаху. Досі просто незадоволений, той нарешті зовсім розлютився й розтулив-таки рота.
— Овва! — загорлав він і підняв голову. — Чи не можна обережніше, шановний?
Не знаю, кого він там очікував побачити, але коли підняв голову й уздрів лише здохлого їжака, це анітрохи не покращило настрій непривітного гнома-птаха. Не покращило його самопочуття. Здохлий їжак (Ніби-Здохлий-їжак) теж не залишився в боргу.
— Цить, — пригрозив гному-птаху Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак, — бо я не тільки квакати, а й кукурікати вмію. Прокукурікати?
Усі заворушилися. Надто страшною була погроза.
— Агов! — гукнув до гномів чоловічок-нігтик. — Агов, чого це ваш здохлий їжак постійно в наші справи втручається? Чи йому робити нема чого?
— То може, він зовсім не талісман? — поцікавився роуді Леф, підозріливий англійський гном.
Здохлий їжак відступився, бо сподівався на Янтарне поле разом зі злопами попасти. Тож замовк і відповз далі по стовбуру.
— Гаразд, — прошипів він, наче не їжак, а гадюка. — Відповзаю.
Щойно бронзовий гном-птах розтулив рота, його внутрішній голос заходився здоровкатися, із Добринькою, внутрішнім голосом Добриньки, гномом Гроликом, внутрішнім голосом гнома Гролика… Ой, знову брешу… Внутрішній голос гнома Гролика не був активований. Зате несподівано для всіх на привітання внутрішнього голосу гнома-птаха відповів внутрішній голос дорожнього бивня. Того, на якому розташувався Фау, думаючи. Що це звичайна стара брила. Усі, крім Фау, переполошилися. Але Добринька всіх заспокоїв. Він нагадав, що брила — це не брила, а дорожній бивень. То й що, що ніколи ніхто не чув його внутрішнього голосу — це раніше не чули. А тепер чутимуть. Все просто: коли йому, Добриньці, знадобилося зайти за брилу, тобто за бивня, той попросив його задіяти йому внутрішній голос.
Хлопчик-мізинчик спересердя навіть кулачок свій вкусив: він теж мріяв пробудити внутрішній голос.
Тим часом бронзовий гном-птах перервав суперечку й процідив крізь зуби:
— Ну, які проблеми?
— Боржок за тобою, — не став відкладати справи у довгу шухляду шляховичок. — Ти нам заборгував здійснення одного бажання.
— Я заборгував?! — здивувався гном-птах. — Я вам повинен здійснити бажання? За що? Ми навіть не знайомі!
Гном-птах хотів був розвинути тему, але всередині в нього щось украй неприємно забурчало. Його почало надувати. Якийсь час він терпів, потім не витримав.
— Ах, пригадую! — сказав він. — Знайомі, — і здивувався: — А хіба я не всі ваші бажання виконав?
— Ми… — почав гном Гролик.
— Чекайте, — згадав раптом гном-птах, — це ви мені килим підштовхнути бажали?
Проте дорожні гноми були тертим народом.
— Слухай, — сказав шляховичок внутрішнім голосом, — годі заливати. Чи нам запросити когось вищого за рангом на розбір польотів? Може, діамантових летючих гномів? Твій внутрішній голос їх теж задіяв!
Для гнома-птаха це виявилося новиною. Неприємною. Він збагнув, що програв, але ще не второпав, наскільки.
— Ну гаразд, — процідив він, оглядаючи чудернацьку публіку, що його обступила, — чого вам, браття? Бажаєте півників на паличці? Я можу це зробити — хоч кожному по два.
— Ура! — здійняли галас злопи. Гном-птах їм подобався чимдалі більше. — Бажаємо!
— Стійте! — кричав гном Гролик. — У нас у всіх лише одне бажання. Ніяких півників!
— А нехай він нас навчить загачувати дорогу, — зарвався якийсь зелений злоп. — Бажаю, як бігоні, дорогу перекривати та помаду красти!
— Хлопці, — зашипів Ніби-Здохлий-їжак до злопів, — у вас мало місця. Вам нема чого жерти. Вам ніде жити…
— Га? — отямилися злопи.
— Ага! — пригадали злопчихи.
— На терикони!
— У зоопарк!
— На смітник!
— На барикади!
— То хто тут бажання замовляє? — цідив крізь зуби гном-птах. — Гноми чи злопи?
— Бажання замовляємо ми, — відказав шляховичок. — Але на прохання злопів.
— То яке ж у ваших злопів бажання? — іронічно поцікавився бронзовий гном-птах. — Пристосувати їхні шлунки для перетравлювання асфальту? Чи навчити обгризати власні вуха?
— Лиса порішити із сусідньої нори! — вигукнув якийсь злоп.
— У злопів звичайне бажання, — спокійно відповів шляховичок і підняв догори палець, — вони хочуть переселитися на Янтарне поле.
— Янтарне поле, — прошипів згори здохлий їжак. І випереджаючи наступне запитання гнома-птаха, додав: — Усім злопакам. Усім злол’ячим нащадкам.
— Та як же це я все сімейство перенесу? — роззявив рота гном-птах. Із рота в нього вирвався потужний регіт внутрішнього гномо-птахового голосу.
— Перенести бронзовому гному-птаху купу злопів від трьох пеньочків до Янтарного поля, — перейшов якнайшвидше до заклинання шляховичок Добринька. — Це наше із гномом Гроликом бажання, виконати котре
