Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

— А як ми гнома-птаха викликатимемо? — раптом спитав гном Гролик у шляховичка, одночасно прискіпливо роздивляючись клаптик грамотки та звіряючи його з рештою тексту.

— Не бійся, — посміхнувся шляховичок. — За внутрішнім голосом. Внутрішні голоси мають окремий внутрішній зв’язок. Мій внутрішній голос може будь-коли спілкуватися з його його внутрішнім голосом, не зважаючи на відстань.

Всередині в нього щось задеренчало. Потім хтось ніби взяв слухавку:

— Алло, — озвався заспаний потойбічний голос.

Це був внутрішній голос бронзового гнома-птаха. Злопи аж навшпиньки стали шанобливо.

Алло…

— Привіт, — сказав внутрішній голос шляховичка.

— Привіт!

— Упізнаєш?

— Упізнаю, — зрадів внутрішній голос гнома-птаха. — Ти де?

— Та тут, — відгукнувся шляховичок. — У гнома Гролика.

— Уже? — здивувався внутрішній голос гнома-птаха. — Довго ж я спав!

— Нам потрібна твоя допомога. Твій господар хлопцям бажання заборгував.

— Пригадую…

— То він не відмовляється, твій бронзовий? — уточнив внутрішній голос шляховичка.

— Якщо відмовиться, — спокійно відповів внутрішній голос гнома-птаха, — я звідси до внутрішнього голосу срібного гнома-птаха звернуся. Чи ще до когось більш значного. Я тут такі зв’язки налагодив, із такими особами — мамо моя рідна! Я в таких осіб внутрішні голоси задіяв! Нехай мій бронзовий тільки писне — йому такий розбір польотів влаштують! Не відмовиться!

— Отакої! — внутрішній голос шляховичка був у захваті. — А мене з ними познайомиш?

— Атож, — приязно відказав внутрішній голос гнома-птаха. — То такі гарні хлопці, тобто в ладу зі своїми внутрішніми голосами. Діамантового гнома-птаха, золотого гнома-птаха, срібного…

Перемовини внутрішніх голосів шляховичка та гнома-птаха чули всі, хто знаходився біля трьох пеньочків.

Від цієї миті серед дорожніх гномів внутрішні голоси перестали вважатися аномалією чи атавізмом. Вони відразу й надовго увійшли в моду. Хлопчик-мізинчик погодився б хоч зараз задіяти свій внутрішній голос. Та й решта гномів теж…

Тим часом внутрішній голос бронзового гнома-птаха знову озвався:

— Де ви на нас чекатимете?

— Відомо, де, — відповів гном Гро лик. — Біля трьох пеньочків та злоп’ятника.

— Виїжджаємо, — бадьоро доповів внутрішній голос гнома-птаха. — Зараз я його заводитиму, лоскотатиму. Чекайте.

На мовчані запанувало майдання. Ой, не так. На майдані запанувало мовчання.

Хлопчик-мізинчик знайшов десь стільця, на котрому раніше сидів Наче-Здохлий-їжак і запропонував його шляховичку. Шляховичок сів на стілець, а в нього на колінах влаштувалася Чарівна Ши. Гролик сховався від восьминіжки. Усі мовчали й просто чекали, що буде далі.

Чекати довелося недовго. Після нетривалої паузи в повітрі утворився вир. По тому з виру витік струмінь піску й посипався на голови злопів. Злопи сахнулися врозтіч. Суто умовно. Позаяк суто фізично цього зробити не змогли: надто щільним натовпом вони стояли. Пісок сипався недовго. А коли у вирі пісок скінчився, звідти бухнув струмінь пари. Втім, читачі, які вже знайомі з першою книгою, напевне, вже самі про все здогадалися.

Із виру виринув струмінь пари, перетворився на хмаринку, й цього разу злопи справді потіснилися. Пара — це гаряча вода, для злопа нестерпна.

— Вода — для злопа біда, — говорили старі злопи.

Парова хмара торкнулася косогірчика, але танути не поспішала. Нарешті хмара осіла, розтанула, й перед гномом Гроликом, шляховичком Добринькою, Чарівною Ши, восьминіжкою Сежелен, хлопчиком-мізинчиком Ільком, чоловічком-нігтиком Пнем, банником Ґансі, близнятами доо, ну гаразд, і перед злопами, просто перед Шиворотом-Навиворотом виник легендарний і міфічний летючий бронзовий гном-птах. Хоча бронзовий гном-птах мав належний вигляд — розкішний та яскравий, мов у папуги, — одразу стало помітно, що йому тут усе жахливо не подобається. Що його щось непокоїть. Що він весь у собі, весь всередині себе, і світ навколо цікавить його дуже мало. Гном-птах щось кашлянув у бік чоловічка-нігтика, кивнув баннику та дорожній восьминіжці, кинув погляд на Чарівну Ши й простяг кволу долоню хлопчику-мізинчику.

— Привіт, Добринько, — буркнув гном-птах хлопчику-мізинчику. Гролика він взагалі не зауважував.

Доки гном-птах обтрушувався, не піднімаючи голови і не розкриваючи рота, присутні уважно роздивлялися це диво. Присутні споглядали диво, що прибуло, й раділи кожен по-своєму.

Злопи розуміли, що цей маг-чарівник візьметься до їхніх справ, і складали грандіозні плани про перебудову світу. Принаймні про світ без кордонів вони вже домовилися.

Гноми раділи за Гролика, що він, бідолашний, нарешті вирушить до Божени. До речі, отримавши від злопів уривок грамоти, він міг би вже зникнути. Але він був гномом Гроликом, а не восьминіжкою, він пообіцяв доправити злопів, куди вони вимагали,