Мауглі - Редьярд Кіплінг

я згинаю коліна, щоб взяти дарунок собі.

Хвилі Вайнгунги, з любові до мене Шер-Хан віддає мені шкуру!

Тягни її, Акело! Тягни, Сірий Брате!

Ой, важчезна Шер-Ханова шкура!

Люди з села чомусь розгнівались на мене.

Вони кидали в мене камінням і сердито кричали на мене.

І от рот мій посічений, губи розбиті…

Я піду вже від них.

Ходімте зо мною, Сірі Брати!

Крізь гарячу темряву ночі ми підем від людської оселі;

замість вогників в їхніх хатинах

нам світитиме місяць у небі.

Хвилі Вайнгунги,

за що люди прогнали мене?

Я ж нічого поганого їм не зробив,

але люди злякались мене і…

прогнали.

Чому?

Ти, Вовча Зграє, також прогнала мене.

І от Джунглі заперті для мене,

як заперті ворота сільські.

Чому?

Як блукає між звірами й птаством кажан,

так і я от блукаю

між Джунглями й селом.

Чому?

Я танцюю на шкурі Шер-Хана, а на серці мені дуже тяжко.

Рот мій посічений, губи розбиті,

та на серці вже легко мені,

бо я знов повернувся у Джунглі.

Чому?

Ці дві думки змагаються в мені,

як напровесні борються гади.

Сльози тьмарять мій зір, а проте я сміюсь,

коли вони ллються у мене з очей.

Чому?

Два Мауглі в мені…

Та Шер-Ханова шкура уже під ногами у мене.

Всі Джунглі знають, що я переміг Шер-Хана.

Подивіться ж,

пильніш подивіться, вовки!

Але ж лихо мені! Бо на серці у мене так тяжко від дум,

котрих я зрозуміти не можу.

НАШЕСТЯ ДЖУНГЛІВ

Дерева й ліани, закрийте хатини,

Здушіте їх безліччю віт!

Забудьмо назавжди і мову Людини.

І вигляд, і запах, і слід!

Дощ хай погасить і змиє

Вогнище в лігві людському,

В полі хай спіє, що вітер посіє,-

І голод їх вижене з дому;

Стіни покришаться, ложе зотліє —

Тут вже не жити нікому!

Ви звичайно, пам'ятаєте, як Мауглі, прикувавши шкуру Шер-Хана до Скелі Ради, сказав уцілілим вовкам Сіонійської Зграї, що віднині він полюватиме в Джунглях сам, а четверо дітей Матері Вовчиці і Батька Вовка заявили, що полюватимуть разом з ним. Але нелегко зразу перемінити свій спосіб життя, та ще в Джунглях. Передусім, як тільки розійшлася Зграя, Мауглі забрався у свою рідну печеру і проспав там цілий день і цілу ніч. Потім він розповів Матері Вовчиці та Батькові Вовкові все, що вони могли збагнути, про свої пригоди серед людей; і коли хлопчик примусив промені вранішнього сонця бавитися на лезі мисливського ножа, того самого ножа, яким він здер шкуру з Шер-Хана, батьки сказали, що їхній син дечого навчився. Акелі і Сірому Братові теж довелось розповісти, як вони допомагали Мауглі загнати буйволів у яр; навіть Балу видерся на горб, щоб послухати їх, а Багіра чухалася і муркотіла від задоволення, слухаючи, як Мауглі переміг тигра.

Вже давно зійшло сонце, але ніхто ще не збирався спати, і час від часу Мати Вовчиця закидала голову вгору і пирхала, з насолодою втягуючи повітря, коли вітер доносив запах тигрової шкури із Скелі Ради.

— Але без Акели і Сірого Брата, — сказав, нарешті, Мауглі,— я б нічого не міг зробити. Ех, Мамо, Мамо, аби ти побачила, як ці блакитношерсті буйволи летіли яром або як вони ринули у ворота, коли Людська Зграя почала кидати в мене каміння!

— Я рада, що не бачила останнього, — сказала суворо Мати Вовчиця. — Не моя звичка спокійно дивитися, як моїх дитинчат ганяють, мов шакалів! Я примусила б Людську Зграю поплатитись, але пожаліла б жінку, яка давала тобі молоко. Так, я помилувала б тільки її одну.

— Годі тобі, Ракшо! — ліниво озвався Батько Вовк. — Наше Жабеня повернулося таке мудре, що його власний батько мусить лизати йому ноги.