Мауглі - Редьярд Кіплінг

— Іди, і нехай в тобою буде мир! Тільки надалі не хапайся до моєї здобичі. Пусти його, Акело!

Бульдео якомога швидше зашкутильгав до села, щохвилини озираючись через плече: чи не перекинеться Мауглі в якусь страшну потвору? Прийшовши у село, він розповів цілу історію про чаклунство, а жрець вислухав її й насупився.

Мауглі тим часом робив свою роботу далі" але тільки надвечір він і вовки відокремили чудову смугасту шкуру від м'яса.

— Тепер треба заховати її і відігнати буйволів додому. Допоможи мені, Акело, їх зібрати!

Череда зібралась і пішла, оповита вечірнім туманом: коли вони наблизились до села, Мауглі побачив вогні й почув звуки рогіз і передзвін храмових дзвонів. Біля царини його чекало майже півсела. "Це тому, що я вбив Шер-Хана", — подумав Мауглі, але раптом на нього полетіла злива каміння, і селяни закричали:

— Чаклун! Вовчий виродок! Чортяка з Джунглів! Геть від нас! Іди геть, бо жрець знову оберне тебе на вовка! Стріляй, Бульдео, стріляй!

Стара рушниця голосно бабахнула, і один молодий буйвол заревів з болю.

— Знову чаклунство! — закричали селяни. — Він може відвертати од себе кулі!.. Бульдео, та то ж твій буйвол!

— Що ж це означає? — здивовано спитав Мауглі, коли каміння полетіло на нього частіше й частіше.

— Однак вони не кращі за нашу Зграю, оці твої брати! — промовив Акела, спокійно сідаючи на землю. — Якщо кулі щось означають, то мені здається, що вони хочуть тебе прогнати.

— Вовк! Вовчий виродок! Забирайся звідси! — кричав жрець, вимахуючи перед собою гілкою священної рослини — тульси.

— Знову? Минулого разу мене прогнали за те, що я Людина, а тепер за те, що я вовк! Ходімо, Акело!

Тільки одна жінка — то була Мессуа — підбігла до череди і закричала:

— О сину мій, сину мій! Вони кажуть, що ти — чаклун, що ти можеш перекинутись на будь-якого звіра! Я не вірю цьому, але ти все ж таки йди звідси, бо вони тебе уб'ють. Бульдео каже, що ти — чаклун, але я знаю, що ти помстився тигрові за мого Нату!

— Назад, Мессуа — заревів натовп.— Іди назад, а то ми й тебе поб'ємо камінням!

Мауглі засміявся коротким, похмурим сміхом: камінь влучив йому в рот.

— Повертайся, Мессуа! Це одна з тих безглуздих вигадок, які вони розповідають ввечері під великим деревом. Принаймні знай, що за твого сина віддячено! Прощавай, Мессуа! Мерщій тікай, бо я пущу зараз череду швидше, ніж летить їхнє каміння… Я не чаклун, Мессуа. Прощавай!

— Ану, Акело, — крикнув Мауглі,— пожени череду ще раз!

Буйволи вже давно чекали, щоб їх пустили у ворота. Навряд чи потрібно було їх підганяти: як вихор, понеслися вони на юрбу людей і вмить розігнали її на всі боки.

— Полічіть їх! — зневажливо закричав Мауглі. — Може, я вкрав ваше добро! Полічіть, бо вашим чередником я більше не буду! Прощавайте, о діти людські, і дякуйте Мессуа за те, що я не прийду до вас з моїми вовками, щоб поганятись за вами вулицею!

Він круто повернувся і пішов геть із Самотнім Вовком: коли він глянув на зорі, то відчув себе щасливим.

— Тепер уже не доведеться мені спати в пастках, Акело! Візьмемо шкуру Шер-Хана й підемо… Ні, не будемо робити селянам ніякого лиха, бо Мессуа була добра до мене!

Коли місяць зійшов над долиною і залив її молочно-білим світлом, налякані селяни побачили, як Мауглі біг з великим пакунком на голові, а слідом за ним бігли два вовки. Він біг розміреним вовчим тюпцем, що ним звірі швидко долають милю за милею. Тоді вони кинулись до храму і почали ще дужче дзвонити у дзвони та сурмити в сурми. Мессуа плакала, а Бульдео все прикрашав розповідь про свої пригоди в Джунглях і кінчив тим, що Акела нібито стояв перед ним на задніх лапах і розмовляв по-людському.

Місяць уже заходив, коли Мауглі з двома вовками підійшов до Скелі Ради і зупинився перед лігвом Матері Вовчиці.

— Вони прогнали мене з Людської Зграї, Мати! — закричав Мауглі. — Але я додержав свого слова і прийшов із шкурою Шер-Хана!

Мати Вовчиця поважно вийшла з своїми вовченятами, і очі в неї спалахнули, коли вона побачила Шер-Ханову шкуру.

— Я сказала йому ще того дня, коли він просунув свою голову й лапи в оцю печеру, полюючи на тебе, Жабеня, — я сказала йому, що із ловця він стане дичиною. Ти молодець!

— Ти молодець, Братику! — повторив басовитий голос у хащах. — Ми так скучали без тебе в Джунглях! — і Багіра стрибнула до голих ніг Мауглі.

Потім усі вони вилізли на Скелю Ради, і Мауглі розіслав тигрову шкуру на пласкому камені, де звичайно сидів Акела. Він прибив її чотирма бамбуковими паличками.

Акела ліг на шкуру і виголосив давній заклик Ради: "Дивіться, дивіться уважніше, о вовки!" — точнісінько