Мауглі - Редьярд Кіплінг

З того часу, як Акелу скинули. Зграя лишалася без Вожака: кожний полював і бився на власний розсуд. Але за давньою звичкою вовки відповіли на заклик і почали збиратися. Деякі з них шкутильгали, побувавши у вовчих пастках: деякі кульгали від вогнепальних ран; інші опаршивіли, бо їли всяку гидоту, а багатьох уже не було на світі… Але всі, скільки їх ще залишилося, прийшли до Скелі Ради і побачили смугасту шкуру Шер-Хана, по боках якої звисали порожні лапи з величезними гострими пазурами.

І тоді Мауглі проспівав свою пісню без рим, пісню, що сама народилася в його душі. І він співав її так голосно, як тільки міг, і так довго, наскільки дозволяв подих. А в перервах йому підвивали Сірий Брат і Акела.

— Дивіться уважніше, о вовки! Чи дотримав я свого слова? — промовив Мауглі.

І вовки прогавкали:

— Так!..

А один худющий вовк завив:

— Води нас знову, Акело! Керуй нами знову, Людське дитинча, бо нам остогидло це беззаконня і ми хочемо знову бути Вільним Племенем!

— Ні,— промурчала Багіра, — цього не буде! Коли ви будете ситі, ви знову показитесь. Недаремно ви прозиваєтесь Вільним Племенем! Ви прагнули свободи — і вона з вами. Їжте її, о вовки!

— Людська Зграя і Вовча Зграя прогнали мене, — сказав Мауглі. — Тепер я полюватиму в Джунглях сам!

— І ми полюватимемо з тобою! — закричали четверо вовків.

Мауглі пішов геть і з цього дня почав полювати в Джунглях з своїми чотирма братами. Але він не залишився назавжди самотнім. Минуло чимало років, він знову відчув себе Людиною і одружився.

Але це вже інше оповідання, для дорослих.

ПІСНЯ МАУГЛІ,

яку він співав на Скелі Ради, танцюючи на шкурі Шер-Хана

Пісню Мауглі, я, Мауглі, сам і співаю.

Послухайте, Джунглі, що я вчинив!

Шер-Хан похвалявся убити —

так, вбити! —

в раннім присмерку вбити мене, Мауглі-Жабеня!

Він наївся і воду хлебтав.

Пий, Шер-Хане, бо чи ще доведеться тобі коли пити?

Спи, і хай тобі сниться смерть.

Я сам на пасовиську.

Сірий Брат мій до мене прийшов!

Ходім зі мною, Самотній Вовче, буде велика й цікава ловитва.

Жени під гору могутніх биків, блакитношерстих буйволів із

гнівними очима.

Жени туди, куди я повелю!

Ти все ще спиш, Шер-Хане?

Прокиньсь, мерщій прокинься!

Це я прийшов і буйволів привів!

Цар буйволів Рама грізно тупнув ногою.

Хвилі Вайнгунги, куди ж це подівся Шер-Хан?

Адже не Сагі він, щоб у нору чкурнути,

Не Мор, павич, щоб злетіти увись;

Він і не Манг, кажан, щоб учепитись за гілку.

Говіркі низькорослі бамбуки, скажіть же хоч ви,

куди це подівся Шер-Хан?

Агов! Він тут! Ось де він!

Під ногами у Рами Кульгавий лежить!

Вставай, Шер-Хане! Вставай і вбивай!

Ось твоя здобич!

Буйволи шиї свої могутні

самі підставляють тобі під удар.

Тихше! О тихше!.. Він спить.

Не будіте його,

бо він сильний занадто…

Ось шуліки злетілися вже подивитись,

як міцно він спить.

І сповзлась мурашва, щоб дізнатись,

в чім справа.

Он яка тобі честь превелика, Шер-Хане!

Алала! Я не маю одежі, щоб тіло прикрити своє.

Мені соромно так зустрічати гостей,

і шуліки побачать, що я зовсім голий.

Тож позич мені шкуру, Шер-Хане!

Дай мені свою гарну, смугасту шкуру,

щоб я міг в ній з'явитись

на Скелі Ради.

Присягаюсь биком, що викупив мене,

Присягаюсь, я дав обіцянку —

маленьку обіцянку.

І тільки шкури твоєї бракує мені, щоб додержати слова свого.

З ножем