💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Домбі і син - Чарльз Діккенс

Домбі і син - Чарльз Діккенс

Читаємо онлайн Домбі і син - Чарльз Діккенс
авторитетним, коли він висловлював сподівання, що його думки знайдуть відгук у душі містера Пітта — цього, фактично кажучи, стерничого, який мужньо витримав шторм. На слова ці до біса багато хлопців реагували оплесками, надихаючи промовця. Хоча фактично, ті хлопці, які мали наказ плескати при імені містера Пітта, були до того вишколені, що, тільки почувши його, прокидалися. А у всьому іншому тямили стільки, що, як казав балакучий Браун, — він служив у державній скарбниці й міг випити одразу чотири пляшки вина; його міг знати батько мого друга Гея, бо мій друг Гей ще тоді не народився, — так от, отой Браун казав, що якби хто встав та з жалем повідомив Палату, що в кулуарах конає у муках почесний член парламенту, і що імення почесного члена — Пітт, то цю заяву вкрили б оглушливими оплесками.

При такому відступі від теми серце у Флоренс почало калатати, і вона з дедалі більшим острахом дивилася то на Уолтера, то на кузена Фінікса.

— Нічого страшного не сталося, моє серце, — мовив Уолтер.

— Нічогісінько, слово честі, — підтвердив кузен Фінікс, — і я глибоко шкодую, що спричинився до вашого, бодай хвилинного, хвилювання. Запевняю вас, нічого страшного не сталося. Послуга, про яку я хочу вас просити, проста… і все ж, здається, вона справді настільки виняткова, що я був би страшенно зобов’язаний моєму другові Гею, коли б він був ласкавий зламати… фактично кажучи, лід.

Спонуканий цим благальним закликом і не меншою мірою благальним поглядом Флоренс, Уолтер сказав:

— Прохання дуже просте, моя люба; щоб ти поїхала з цим знайомим тобі джентльменом до Лондона.

— І перепрошую! — з моїм другом Геєм теж, — перебив кузен Фінікс.

— Зі мною теж… щоб скласти там один візит.

— Кому? — спитала Флоренс, перебігаючи очима з одного на другого.

— Якби ви дозволили просити вас не наполягати на відповіді на це питання, — вкинув слово кузен Фінікс, — то я взяв би на себе сміливість просити вас про це.

— Ти знаєш, кому, Уолтере? — спитала Флоренс

— Знаю.

— І гадаєш, що це потрібно?

— Гадаю. Бо певний, що й ти була б тої ж думки. Тільки, мабуть, справді є підстави, мені цілком зрозумілі, щоб не говорити нічого заздалегідь.

— Якщо тато ще спить або якщо зможе обійтися без мене, коли не спить, то я поїду зараз же, — сказала Флоренс. І безшелесно, кинувши на обох ледь стривожений, але повний довіри погляд, вийшла з кімнати.

Коли вона повернулася, готова їхати, Уолтер з кузеном Фініксом стояли біля вікна, повагом розмовляючи, і вона здивовано подумала, що могло їх так зблизити за такий короткий час. Тільки погляд Уолтерів, повен любові та гордощів, її не здивував — на неї він завжди отак дивився.

— Я залишу візитну картку для мого друга Домбі, — сказав кузен Фінікс, — і щиро сподіваюся, що він з кожною годиною набиратиметься сил та здоров’я. Сподіваюсь також, мій друг Домбі ласкаво вбачатиме в мені людину, що повна чортзна-якого захвату перед ним і його репутацією як, фактично кажучи, британського торговця й збіса порядного джентльмена. Моя садиба на селі знаходиться у вельми зруйнованому стані, але якби мій друг Домбі потребував переміни клімату й захотів перебратися туди, то виявив би, що то напрочуд здорова місцевість… інакше й не може бути, бо там страшенно нудно. Якщо мій друг Домбі скаржиться на фізичну неміч і дозволить мені порекомендувати йому те, що частенько приносило користь мені самому, як людині, котрій траплялося бувати у вельми хворобливому стані і котра вела доволі нестриманий спосіб життя у ті часи, коли всі, я б сказав, вели дуже нестриманий спосіб життя, то я, фактично кажучи, радив би збити жовток з цукром і мускатними горіхами у склянці хересу та випити ранком із шматочком сухарика. Джексон, що тримав зал для боксу на Бонд-стріт, — вельми достойний чоловік, про якого мій друг Гей, без сумніву, чув, — казав, що у них під час тренувань перед матчем замість хересу використовували ром. Я порадив би все-таки херес, оскільки мій друг Домбі ще не зовсім одужав, а ром може вдарити йому, фактично кажучи, в голову й привести до чортзна-яких наслідків.

Все це кузен Фінікс виголосив із явно знервованим і збентеженим виглядом. По чому, подавши лікоть Флоренс і докладаючи всіх зусиль, аби вередливі ноги не винесли його в садок, провів її до дверей й посадив у карету, що вже чекала на неї. Уолтер сів туди ж після нього, і вони поїхали.

Їхали вони якихось шість чи вісім миль. Поки карета петляла в похмуро-статечних вулицях західної частини міста, посутеніло. Флоренс, вклавши руку Уолтерові в долоню, пильно й з чимраз сильнішим хвилюванням вдивлялася в кожну нову вулицю, в яку вони завертали. Коли нарешті карета спинилася на Брук-стріт, перед будинком де колись справляли весілля її батька, Флоренс спитала «Що це, Уолтере? Хто тут живе?» Уолтер жестом заспокоїв її, але не відповів, а вона, глянувши на будинок, побачила, що всі вікна в нім зачинені, наче там і не жив ніхто. Кузен Фінікс тим часом вже висів і чекав з простягнутою рукою.

— А ти не йдеш, Уолтере?

— Ні, я залишуся. Не тремти! Нема чого боятися, серце.

— Я знаю, що нема чого, коли ти поруч, Уолтере. Дуже добре знаю, але…

Двері перед ними тихо відчинилися, хоч у них і не стукали, і кузен Фінікс з літньої вечірньої прохолоди запровадив Флоренс у сперту, понуру атмосферу дому. Похмуріший, чорніший, ніж завжди, він, здавалося, стояв зачинений од самого дня весілля, накопичуючи смуток і темінь.

Флоренс, тремтячи, знялася по тінявих сходах і разом зі своїм супутником спинилась перед дверима вітальні. Кузен Фінікс мовчки відчинив двері, жестом запросив її ввійти, а сам залишився під порогом. По хвилиннім ваганні Флоренс ступила до кімнати.

Біля вікна, за столом, де вона чи то читала, чи малювала, сиділа дама і, спершись головою на руку, дивилася, як конає день. Зробивши кілька непевних кроків, Флоренс раптом стала як укопана. Дама повернула голову.

— Великий боже! — сказала вона. —

Відгуки про книгу Домбі і син - Чарльз Діккенс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: