Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

— Ваш, ваш, — заспокоїв жадібних злопів Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. Він не був скнарою. Для нього що один папірець, що цілий кошик паперів — все одно було. Це для злопів, що тулилися в тісняві, кожен клаптик паперу цінність мав. Це злопи на нього негайно претензію висували.

— А скажіть-но мені, злопи, — спитав Шиворіт-Навиворіт, котрий ніяк не міг второпати, що за папірця приніс шершень Бу, — цей ваш шершень на запис працює? Події дня в нього в макітрі записані? Цікаво мені знати, звідки він цього папірця приніс і навіщо.

Один зі злопів, той, що кодував шершня, підняв його за крильця, подивився на сітківку очиць, струснув і ляснув по задку.

— Із якого часу запускати? — діловито спитав злоп у Шиворота-Навиворота.

У повітрі зависло щось схоже на екран. На цьому екрані з’явилося зображення подій, що відбувалися перед очима шершня Бу — із самого ранку. З того моменту, коли злопи ще спали й тільки шершень уже чатував над південним пеньочком.

— Прискорено давай, — скомандував Шиворіт-Навиворіт.

Перед публікою промчали події цього дня. Більшість із них були зрозумілими — і погоня за малолітражкою, й події на перехресті, загаченому бігонями, й зустріч із шляховичком Добринькою, й те, що відбувалося на Мосту-Ярмарку.

— Стоп! — закричав Шиворіт-Навиворіт, коли у кадрі з’явилася грамотка.

Ота грамотка від Божени — ви знаєте.

Відтепер Шиворіт-Навиворіт став уважніше стежити за подіями. У деяких місцях він просив злопів прокрутити кадри, що засіли в голові шершня Бу, швидше, в деяких просив зробити стоп-кадр, іноді — пустити запис повільніше. Безперечно, шершень Бу не все бачив. Але Шиворіт-Навиворіт був розумною дорожньою істотою. Він супроводив те, що відбувалося, поясненнями для злопів-тугодумів.

— Ось ваш Гролик грається. Ось хтось йому записочки передає. Ось вони щось чаклують. Оце вони радяться… Цікаво… Оце вони кудись їдуть. Цілий натовп гномів кудись подався.

— …А це, — витріщив очі Шиворіт-Навиворіт, — чумачки! Давно я чумачків не бачив… Чумачки — це старійшини дорожніх гномів… ось знову записочка… Стоп! — закричав він раптом. — Назад крути! Ось знову записка, котру отримав гном Гролик і не зміг розібрати, тому її гноми привезли чумачкам. Ось ваш шершень хапає клаптик цієї записки й утікає…

— То й що там? То й як там? — хвилювалися злопи.

Злопи хвилюються раз, злопи хвилюються два, злопи хвилюються три…

Шиворіт-Навиворіт головою крутить. Міркує.

Це ми все знаємо — все, що там відбувалося.

У гнома Гролика.

У шершня Бу.

У чумачків.

А шершень Бу ні в чому не розбирався, він просто папірця поцупив у гнома Гролика. Через те, що був закодований на шкоду.

Проте Шиворіт-Навиворіт не відразу зрозумів, що й до чого. Спочатку нічого не зрозумів. А злопи на нього напосілися:

— Ну що там?

— Ну про що тут?

— Нам щось перепаде?

— Тобі зрозуміло?

— Їжакові зрозуміло! — відмахувався від набридливих злопів Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. Він поки що блефував.

Він не розумів, лише намагався зрозуміти, що й до чого.

Деякі злопи в задніх рядах уже й інтерес до цієї справи втрачати почали, натомість взялися пощипувати травичку, що підросла останнім часом. Отакої — вони лише на п’ять хвилин відвернулися, а трава так підросла!

А один злоп, котрий просто стояв, за собою хрускіт почув і теж захотів повернутися. Та як тут повернешся в такій товкотнечі? Усі злопи Шиворота-Навиворота таким щільним кільцем обступили — повернутися було ніяк. Тоді той, що повернутися не зміг, від злопи… себто від злоби хотів Шиворота-Навиворота за носа вкусити. І вкусив би. Якби знав, де в того ніс. А цього він-бо й не знав. Тому що шивороти-навивороти мають вигляд такий, який мають здохлі їжаки, а не такий, який у них є насправді. А який він був насправді, ніхто не знав. Ніхто не знав, де в Шиворота-Навиворота насправді вуха, а де — ніс. Де хвіст — теж насправді ніхто не знав.

— Є! Знайшов! — закричав тим часом Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак і підняв папірець над головою. — Тепер я знаю, що воно таке! Я знаю, як змусити гнома Гролика перевезти вас на Янтарне полечко.

— Задарма? — засумнівалися злопи.

— Мені заплатите, — скромно сказав Шиворіт-Навиворіт. Він тільки-но склав у невидимій голові частини невидимої мозаїки.

Злопи посунулися до нього ближче, якщо можна так висловитись.

Якщо ви пригадуєте, Шиворіт-Навиворіт усе-таки мав подобу здохлого їжака. А здохлі їжаки зазвичай мають з біса кепський вигляд. Проте злопи все-таки наблизилися до нього. До тісняви вони звикли, а сморід та гнилизна їх