Не гальмуй! - Анатолій Птіцин
— Вам чому треба гнома Гролика любити? Тому, дурнуваті ви злопи, що саме гном Гролик може вас усіх до добробути привести — на Янтарне полечко доправити. Місця там на кожного буде стільки, скільки ви тут на всіх маєте.
Злопи розічхалися від хвилювання. Від дороги могло здатися, що над пеньочками зависла хмарка комашні. Та це була не комашня. Це злопи чхали. Як малорухомі істоти, злопи боролися за кожен сантиметр землі, на котрій жили. Тож думка про те, що можна ось так, запросто, взяти й переселитися всім сімейством кудись далеко, що хтось здатен переправити їх із одного місця на інше, досі не спадала їм. Але вже коли спала, то відразу глибоко в їхніх розтрісканих головах засіла. Злопи не могли отямитися. Довго кумекали. А потім гірко заголосили. Заголосили вражено. Немстивий Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак почав докладно змальовувати звиклим тіснитися, товктися в черзі до туалету та до триярусних ліжок злопам, які там чисті, не загиджені простори Янтарного поля…
Про те, скільки нір можна накопати в чудовому янтарному ґрунті та як багато місця та вільного часу матимуть ситі й вільні істоти. Отож заливав немстивий Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак по повній програмі. Коли б злопи вміли плакати, вони б плакали, слухаючи, що їм розповідає немстивий, ну геть немстивий Шиворіт-Навиворіт-їжак-Напевне-Здох.
Груди у злопів здіймалися, оченята сяяли, а самим їм несказанно закортіло вирушити вперше в житті в романтичну подорож.
Янтарні міражі линули над натовпом злопів… Ну, певна річ, знайшовся серед них розумник, котрий у розпалі рожевих марень візьми та й ляпни:
— Якщо Гролик нас звідси на Янтарне поле відвезе, йому наші пеньочки дістануться.
— А дулю йому, а не наші пеньочки! — загарячкували найжадібніші злопи. Поспіль чоловічої статі. — У наших пеньочках ми свої яєчка заховаємо, щоб із собою не возити. Нехай вони тут вилуплюються й знову розмножуються.
— Та як це ми яєчка залишимо? — оскаженіли злопчихи. — Ми лише вас, плішивих тут покинемо. А самі з Гроликом поїдемо на Янтарне полечко.
— То ось ви як заговорили! З Гроликом ви поїдете? А хто нас підбурював шершня Бу проти Гролика дресирувати?
Злопчихи робили невинні, мов росинки, очиці. Вони вміли їх робити кришталево-прозорими й вугільно-чорними — щоб подобатися.
Немстивий Шиворіт-Навиворіт розсівся на стільці, котрого злопи знову витягли й встановили для дорогого гостя.
Шиворіт-Навиворіт рохкав від задоволення. Він любив подорожувати. А злопи його вразили. От же народ — малорухливі, найжалюгідніші за рангом серед мешканців доріг. А ти диви — ледь перед ними перспектива змалювалася — потягло злопів у мандри! У дорогу…
— Отакі ми всі, дорожні жителі, — філософствував Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак і погойдувався на стільці.
А злопи й далі сварилися та дорікали одне одному. Кому першому на думку спало сваритися з сусідом гномом Гроликом. Дошкуляти такому, виявляється, потрібному й важливому сусідові. Злопи так погиркалися, що не помітили навіть, як повернувся злющий шершень Бу. Дорожній гном не повернувся, а шершень Бу повернувся, сів на найпівнічніший пеньочок, почав Шиворота-Навиворота роздивлятися. Без жодної цікавості. Як пересічного гнома. У шершня Бу цікавості до сторонніх не було. Він же не вівчарка, а шершень.
Між тим злопи висловлювали кожен власну думку, плювали на думки інших з високої дзвіниці. Вони рвали травинки та чхали один на одного…
У злопів весь обжитий простір був запльований. Тому що думки в них мінялися як напрям вітру. Вони всі чхали. І на всіх.
Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак відсунувся далі. Він роздивлявся шершня Бу. Шершень Бу мав переконливий вигляд — як ретельно розмальований Шварценегер.
У пащі шершня Бу стримів уривок якогось папірця. Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак, подорожуючи шляхами, надивився багато чого. І нікого він не боявся. Тому що його ніхто ніколи не чіпав! Шиворіт-Навиворіт ніби здох їжак мав вигляд здохлого їжака. Причому, міг набувати вигляду здохлого їжака будь-якої несвіжості. Ну скажіть, хто зачіпатиме здохлого їжака? Та ще й несвіжого? Ніхто не зачіпатиме. То чого ж йому боятися?
А от його всі боялися. Аякже. Кому до вподоби здохлі їжаки?
Шершень Бу не становив винятку. Хоча шершень Бу не був ні звіром, ні птахом, а лише комахою — все одно Шиворота-Навиворота боявся. Тож коли Шиворіт-Навиворіт поманив шершня Бу до себе й звелів віддати папірця, той покірливо приніс. І доки злопи сварилися, а сваритися вони могли довго, Шиворіт-Навиворіт-Наче-Здох-їжак уривок папірця вивчав.
Довго вивчав.
Ви вже здогадалися, так? А от Шиворіт-Навиворіт нічого не міг зрозуміти. Шиворіт-Навиворіт страшенно не любив усілякі головоломки. На його думку, світ мав бути простим. Тому він почухав потилицю й загорлав на весь косогірчик:
— Що?!
Злопи замовкли. Потім на Шиворота-Навиворота подивилися. Потім поряд із Шиворотом-Навиворотом шершня Бу вздріли. Потім на папірець в лапах у Шиворота-Навиворота звернули увагу. І спитали в Шиворота-Навиворота:
— А чи не наш то папірчик, перепрошуємо? А чи не нам це наш шершень Бу його приніс?
