Троє на Місяці - Іван Філіпович Ющук

— Гм, то це досить просто, — зрадів Незнайко.

Віп спробував визпачити, до якої групи належить той чи інший звук — це в нього і виходило:

— Б, б — змикаються губи, отже, губний; д, д — язик впирається в зуби, значить, зубний; к, к — глибоко в роті твориться, виходить, задньоротовий; ш, ш — шипить, отже, шиплячий.

Але коли треба було назвати всі губні, всі зубні і так далі — тут Незнайко розгубився.

— Щоб полегшити собі запам’ятовування, — прийшов йому на допомогу Друг, — треба використовувати різні допоміжні засоби. Наприклад, губні приголосні легко запам’ятати в словах “мавпа Буф”; зубні — “де ти з’їси ці лини”; шиплячі — “ще їжджу”, тобто ш, ч, ж, дж; сонорні (це ті дзвінкі, до яких немає пар серед глухих) — “в млині рій”. Запам’ятати чергування приголосних можна за допомогою слів нога, рука і вухо: нога, нозі, ніженька — чергуються г-з-ж; рука, руці, рученька — чергуються к-ц-ч; вухо, у вусі, вушко…

— Чергуються х-с-ш, — підхопив Незнайко.

— Правильно, — похвалив його Друг.

Але Незнайко недовго посидів над підручником, бо раптом згадав, що він відповідає за чистоту на кораблі.

— Я трохи поприбираю, а потім знову буду вчити правила, — попередив він пса, щоб той не дуже сікався до нього.

Коли увімкнув пилосос, йому стало затишніше: як-не-як, а все-таки якісь звуки чути, бо тут уже так тихо, що аж у голові шумить. Щойно він почав чистити Капітанове крісло, корабель раптом гойднувся — в один бік, у другий. Упала книжка з полиці. Пес погрозливо загарчав.

Незнайко присів на підлогу.

“Це я, мабуть, зачепив якусь кнопку на пульті керування, — майнуло в Незнайковій голові, і він жахнувся. — Що ж тепер буде? Ще корабель полетить куди-небудь. Без Капітана і Граматика. Вони ж самі залишаться на Місяці! Вони ж тут цропадуть без їжі, без води, без повітря. Як затримати корабель?”

— Друже, Друже… — перелякано пролепетав Незнайко.

Але корабель хитнувся кілька разів і застиг на місці. За ілюмінаторами був той самий пейзаж, те саме каменюччя.

Незнайкові відлягло від серця. Тільки тепер у нього з’явився інший страх: адже пес розповість хлопцям про все, що сталося. І скаже, що це він винен, бо чогось поліз до пульта керування. І Незнайко вирішив вивідати, що пес думає про це.

— Друже, що це було? — запитав він.

— Деякі вчені вважають, що на Місяці можливі землетруси внаслідок виверження вулканів, — повідомив Друг.

Від цих слів Незнайко зовсім заспокоївся. Він знову узяв пилосос, але на всяк випадок відійшов далі від Капітанового крісла й пульта керування.

“Чи, може, краще все-таки взятися за книжку? — подумав Незнайко, наляканий тим, що сталося. — А прибиратиму потім, коли хлопці прийдуть”.

У радіоприймачі тим часом затріщало. Це ще більше підбадьорило Незнайка. Нарешті хлопці надумали обізватися. А йому вже так хотілося почути живе людське слово!

— Друже… Незнайку… Чуєте нас? — почувся схвильований Граматиків голос. — На Місяці кос…

У радіоприймачі загуркотіло, щось луснуло, наче хтось пліт ламав, — і зробилося тихо. Зв’язок обірвався.

Незнайко і Друг кинулися до ілюмінатора і втупили очі туди, де востаннє між сірими камінними брилами бачили Капітана з Граматиком. До самого обрію було порожньо, ніяких змін на поверхні Місяця начебто не сталося. Але стривай… Що це?.. Навпроти світлого диска Землі здіймався чорний…

Чех, француз, латиш, турист, Острог, Лейпціг, німець, Таганрог, Абхазія, Одеса, Новоселиця, Чукотка, Париж, Лепетиха, Звенигородка, Онега, Рига, Скалат, Овруч, Знам’янка, Хмільник, Калуш, Устилуг.

Ключ. Від цих назв за допомогою суфікса -ський утвори прикметники (наприклад: чех — чеський, турист — туристський). Випиши підряд лише ті слова, у яких суфікс -ський , злившись із кінцевим приголосним звуком твірної основи, перейшов у -зький або -цький . З перших букв цих слів прочитаєш два важливих слова.

— Земля весь час була в нас перед очима, як і зараз, — Капітан намагався спокійно розібратися в несподіваній загадці. — Ми не збочували, ішли прямо і, отже, не могли знову вийти на свої сліди. Це не наші сліди.

— Тоді чиї? — стурбованість Граматика дедалі зростала. — Хіба гори Дерфеля хтось уже досліджував?

— По-моєму, ні. Принаймні я ніде не читав, щоб у горах Дерфеля або коло них коли-небудь висаджувалися люди.

— Але це й не випадковий витвір природи: надто вже правильно чергуються заглибини в поросі. Сліди зовсім як людські, як наші^ тільки ніби трохи більші і ширший крок, — розмірковував Граматик, приглядаючись до відбитків, що тягліїся двома паралельними рядами на поверхні Місяця. — А може, саме тут отаборилися космічні пірати?

— Цілком можливо, — не заперечив Капітан. — Адже місце для бази тут надзвичайно вигідне: і за Землею можна постійно спостерігати, і Сонце не заходить, весь час є сонячна енергія, і стартувати з Місяця легко, щоб перехоплювати кораблі… А хто б іще міг тут залишити сліди?

— В одній науково-фантастичній повісті я читав, мовби Місяць — це штучне тіло, велетенський космічний корабель, заселений усередині високорозвиненими істотами… То, може, вони час від часу виходять на поверхню.

— Дуже малоймовірно, — засумнівався Капітан. — Якби на Місяці були високорозвинені істоти, вони б уже давно якось дали про себе знати. Можливе інше припущення, що тут зупинилися пришельці з далеких світів і вивчають Землю, перш ніж зав’язати контакт із людьми.

— А чи нема якогось зв’язку між цими слідами і зблисками, що їх помітив у горах Дерфеля астроном-любитель з Володимира-Волинського? Як ти думаєш?

— Мені здається, що саме це найбільш імовірне, хоч відповіді, чиї ж усе-таки сліди, ми поки що не маємо. Зрештою, ці сліди можуть бути й столітньої давності. Але тоді це не могли бути земляни.

Хлопці замовкли, придивляючись до заглибин у місячному грунті, мовби хотіли