Пісня дев'ята - Народні

/>Там написана ціна».

Вовк Неситий нахиляєсь,
До копита призираєсь,—
Ех, як фрасне Шкапа враз,
Як у лоб не вцідить просто,
А була підкута остро,—
То мій Вовк, мов свічка, згас.

Шкапа ж як не зарегоче
Та з Лошатком потеркоче,
Що і слід обох пропав.
А Вовчисько добру хвилю
Полежав в такім знесиллю,
Мов зовсім небіжчик став.

Далі очі продирає,
Доокола позирає,
Але встати ані руш.
«Гей,— кажу йому,— Неситий,
Сам Лоша ти з'їв? Лишити
Не хотів мені ні кус?

Га, ненаїсна прочвало!
З'їв усе, ще й того малої
Друга на обід не клич!..
Адже ж я, невдячний цапе,
Перший торг робив у Шкапи,
То належавсь могорич.

Ну, скажи так правду гладко:
Дешево купив Лошатко?
Людська, знать, ціна була.
Ви й не довго торгувались,
По-приятельськи розстались —
Втішна щось вона пішла.

А проспавсь ти смачно, друже!
По такім обіді дуже
Се плявдує на живіт.
А як славно ти, Вовчуку,
Вмієш кінськую азбуку —
Справді, чудо на весь світ!»

Так я з Вовка кпив до ночі,
Він же, витріщивши очі,
Все лежав та лиш: «Ах, ах!»
Далі каже: «Будь ти чесний!
Що за торг би був чудесний,
А та дич — б'є по зубах!»

«Ой,— сказав Бабай,— Микито,
Не смішний твій жарт, бо скрито
В нім гіркої правди шмат.
А найгірш те, що Неситий
Нині ворог твій забитий,
З світу рад тебе зігнать».

«Е,— рік Лис,— наплюй на нього!
Все у Вовка злоби много,
Але злоба ум сліпить.
Світ би весь пожер він скоро,
Ба, коли не влізе в горло!
А розумний з злоби кпить!»