Гармидер у школі - Джеремі Стронг

П'ятикласники дивилися на міс Гармидер такими очима, ніби вона була ангелом і творила чудеса.

— Це надзвичайно, — видихнув Ніл. — Це буде фантастично.

— А як бути з Вухокруткою? — запитала Тіна. — Вухокрутці це не сподобається.

— Вухокрутці? — перепитала міс Гармидер, злегка усміхнувшись.

— Ой, вибачте, міс, — Тіна почервоніла. — Я мала на увазі місіс Вухокрут.

— Я б і не здогадалася. Щодо місіс Вухокрут не переживайте. Я впевнена, що вона подумає, що це дуже весело. А зараз ходіть-но зі мною: треба забрати речі зі швидкої допомоги.

Більшість дітей решту часу до обіду займалися тим, що міряли лінійками, вирізали ножицями з паперу, клеїли, фарбували і прибивали. Але найбільше задоволення мала набігова команда. Міс Гармидер чомусь вирішила, що Саманта Боггіс не дуже підходить для набігової команди — хоча, можливо, вона подумала, що Саманта Боггіс підходить для цієї ролі аж занадто добре. Тому вона вибрала трьох дітей, які не надто захоплювалися піратами.

У трійцю, котора мала наганяти жах, увійшли Раян, Клайд і Лінда. Вони вирішили спершу вирушити за найлегшою здобиччю і, не зволікаючи, подалися просто до класу місіс Пател із чотири- і п'ятирічними дітьми. Під дверима класу місіс Пател набігова команда розпочала довгу суперечку, чи потрібно їм стукати.

— Дурниці, — пробурчав Клайд. — Справжні пірати не стали би стукати.

— Але ж насправді ми не справжні пірати, зовсім не справжні, і ти знаєш, що робить місіс Вухокрут, якщо не постукати, — Лінда нервово гризла нігті.

— А що, якщо ми постукаємо, а тоді раптово ввірвемося? — запропонував Раян.

Але перш ніж вони встигли дійти згоди, двері відчинилися, і на порозі з'явилася місіс Пател, яка привітно усміхнулася до них:

— Привіт. Вам щось треба? Ви так довго тут стоїте і сперечаєтеся. Нам було цікаво, що тут відбувається, правда, діти?

Двадцять сім маленьких личок повернулися і подивилися на трьох піратів, які стояли за дверима. Лінда вгризлася в нігті з іще більшою силою. Раян кашлянув і почервонів. Клайд зібрав усю свою мужність.

— Розумієте, місіс Пател, ми — пірати, — прошепотів він, дивлячись у підлогу.

— Що-що? — перепитала місіс Пател, з усіх сил стримуючись, щоб не розсміятися.

Клайд стиснув кулаки.

— Ми — пірати! — різко вигукнув він, напустивши на себе надзвичайно похмурий і войовничий вигляд. — І ми прийшли, щоби викрасти ваші скарби!

— Угу! — Раян войовничо махнув своєю піратською шаблею.

Лінда остаточно догризла всі свої нігті.

— Ой, дітки! На нас напали пірати! — місіс Пател підняла вгору руки, показуючи, що вона здається. — Проходьте, будь ласка, — запропонувала вона і провела піратів у клас.

Місіс Пател підійшла до свого столу і витягла стару бляшану коробку з-під печива, в якій вона зберігала пластирі, запасні шнурівки та подібні придатні речі.

— Ось моя коробка зі скарбами, — сказала вона. — Ви можете її взяти, якщо ви не зробите нам нічого поганого.

Клайд схопив коробку:

— Дякую, місіс Пател, це чудово… Я хотів сказати, угу, і всім сидіти і не рухатися, інакше ця пані постраждає.

Він був не зовсім упевнений, чи пірати говорять саме так, але принаймні це звучало досить грубо і загрозливо. Пірати позадкували з класу, закрили за собою двері і прожогом побігли геть. Вони зупинилися аж тоді, коли клас місіс Пател зник з очей.

— Надзвичайно! — вигукнув Раян. — Нам це вдалося! Ми захопили скарби.

— І тепер ми вже можемо йти? — прошептала Лінда.

— У жодному разі. Нам треба захопити ще трохи скарбів.

Клайд уже складав підступний план.

Окрилений успіхом їхнього першого набігу, він набрався сміливості:

— Давайте пограбуємо містера Притула!

Раянові відвисла щелепа, а Лінда раптом

відчула, що їй конче необхідно піти в туалет. Хлопці стояли і чекали. Лінда сподівалася, що, перш ніж вона повернеться, набіг уже завершиться, і була розчарована, коли побачила, що хлопці все ще чемно чекають на неї.

Троє піратів стали прокрадатися до кабінету містера Притула. Цього разу навіть Клайд був упевнений, що спершу треба постукати, тож він голосно погримав у двері, а тоді вони ввірвалися всередину.

Містер Притул саме призволявся канапкою з сиром і помідорами. Тому він не міг говорити, бо якби він заговорив, великий шматок сиру випав би йому з рота.

— А! — ось і все, що він зумів вимовити.

— Ми пірати! — крикнув Клайд. — Віддавайте нам ваші скарби!

— Будь ласка, — почав містер Притул, мало не вдавившись шматком канапки і насилу його проковтнувши. — Давайте будемо друзями. Називайте мене Кевін…

— Будь ласка, Кевіне, — хрипло повторив Клайд. — Віддавай нам усі свої скарби!

— Ага, добре, ну що ж, давайте подивимося, — містер Притул почав порпатися у кишенях у пошуках дрібних монет. Здавалося, до нього не зовсім дійшло, про що йдеться. — Ви збираєте гроші на доброчинність? А на що саме?

— Ми пірати, — ще раз повторив Клайд, і вони з Раяном замахали шаблями, тоді як Лінда з тривогою зиркала на містера Притула з-за Раянового плеча.

— А, звичайно, — ви ж із класу міс Гармидер, чи не так? — усміхнувся містер Притул.

— Ми з піратського галеона капітана Чорна Борода, — виправив його Клайд. — І якщо ти зараз же не віддаси нам свої скарби, ми відріжемо тобі вуха!

— Ой-ой! — пискнула Лінда і чкурнула назад у туалет.

Містер Притул виглядав досить наляканим і, швидко пробігшись очима по своєму кабінету, передав їм маленький срібний кубок, який шкільна футбольна команда здобула цієї весни.

— Будь ласка, не відрізайте мені вух, — попросив він.

— Не будемо, — гаркнув Раян. — Не цього разу… Кевіне.

Пірати з п'ятого класу зробили ще один набіг, цього разу на міс Гудлі, яка негайно запропонувала віддати їм весь її клас, тому що, як пояснила вона піратам, всі її діти — це її «маленькі скарби».

Клайд не знайшов, що на це відповісти, але Раян пригрозив, що зв'яже її і змусить іти по дошці, якщо вона не віддасть їм справжній скарб. Міс Гудлі швиденько віддала їм коробку гігантських перлин, закамуфльованих під мармурові кульки, й обоє хлопчиків з тріумфом повернулися до класу.

— А де Лінда? — запитала міс Гармидер. — Сподіваюся, її не взяли в полон?

— Ні, вона пішла до туалету, міс, — пояснив Клайд.

Тим часом школярі порозсідалися довкола, щоби порозглядати скарби, перш ніж закопати їх.

5. Хитра Трейсі

Міс Гармидер подумала, що було б добре заховати скарб одразу після обіду. Загін ховачів очолила Саманта Боггіс. Пригрозивши іншому загону, що кожен, хто спробує шпигувати за ними, буде негайно вбитий, вона повела своїх піратів закопувати скарб.

— Куди ми йдемо? — запитав Майк.

— Туди,