💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон

Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон

Читаємо онлайн Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон
class="p1">— Гей, де ви, нате їсти! — гукнув він.

Чубсля й Махсля ще глибше залізли в картоплю і притулилися одна до одної.

— Хочете молока? — гукнув Пхик трохи дужче.

— Він дуритьсля нас, — прошепотіла Махсля до Чубслі.

— Гадаєте, що я так півдня стоятиму? — сердито мовив Пхик. — Або ви злодійки, або дурепи. Старі мишиська, а не знають, що треба заходити в двері!

Тоді Махсля неабияк образилась і сказала:

— Ти самсля мишиськосля!

— Ох, то ви з-за кордону! — сказав Пхик. — Краще я покличу маму Мумі-троля.

Він замкнув двері й побіг до кухні.

— Ну що, пили молоко? — запитала Мумі-мама.

— Вони балакають чужою мовою, — відповів Пхик. — І ніхто не збагне, що вони кажуть!

— А що вони казали? — спитав Мумі-троль, який підпирав з Гемулем вазон.

— Сказали «ти самсля мишиськосля», — відповів Пхик.

Мумі-мама зітхнула:

— Буде нам морока! Як я знатиму, що їм подарувати на іменини і скільки подушок покласти під голови?

— Ми навчимося їхньої мови, — сказав Мумі-троль. — Вона, здається, легка. Одинсля, двасля, трисля…

— Я начебто її розумію, — подумавши, мовив Гемуль. — Вони сказали, що ти, Пхику, стара облізла миша.

Пхик почервонів і стріпнув головою.

— Іди сам побалакай з ними, як ти такий розумний, — сказав він.

Гемуль швиденько подався до підвалу і ласкаво покликав:

— Прошусля, ходітьсля!

Чубсля й Махсля висунули голови з купи картоплі й витріщилися на нього.

— Молокосля, добресля! — вів своєї Гемуль.

Тоді Чубсля й Махсля подріботіли за ним східцями і ввійшли до вітальні.

Пхик глянув на чужинок і про себе відзначив, що вони куди менші за нього. Тому він злагіднів і поблажливо сказав:

— Добрий день! Заходьте!

— Дякуємсля! — відповіла Чубсля.

— У вас єсля кавасля? — спитала Махсля.

— Що ви кажете? — не зрозуміла Мумі-мама.

— Вони голодні, — пояснив Гемуль, — але й досі бояться страшного Пхикового вигляду.

— Передай їм, — сердито сказав Пхик, — що я зроду ще не бачив таких риб’ячих пик, як у них. А тепер я йду собі!

— Пхиксля сердитийсля! — пояснив Гемуль. — Дурнийсля.

— Ходіть випийте кави, — трохи стривожено сказала Мумі-мама.

Вона повела гостей на веранду. А Гемуль ішов ззаду й пишався своїм новим становищем перекладача.

Отак Чубсля й Махсля залишилися жити в будиночку Мумі. Вони поводилися дуже скромно, здебільшого ходили коло хати, тримаючись за руки. І валізку весь час носили з собою. Та коли настав вечір, вони якось дивно занепокоїлися, крутились на сходах і ховалися за килими.

— Щосля сталосьсля? — запитав Гемуль.

— Ідесля Мора! — прошепотіла Махсля.

— Мора? А хто це? — здивувався Гемуль, і собі трохи злякавшись.

Чубсля витріщила очі, вищирила зуби й щосили надулася.

— Лютасля й страшнасля, — сказала вона. — Замкніть дверісля!

Гемуль помчав до Мумі-мами й сказав:

— Ті чужинки кажуть, що йде страшна й люта Мора. Нам треба замкнути на ніч усі двері!

— Але ж у нас замикаються тільки двері до підвалу, — зажурилася Мумі-мама. — Отак завжди буває з чужинцями.

Вона пішла порадитися з Мумі-татом.

— Доведеться всім озброїтись і поприсувати під двері меблі, — сказав тато. — Та страшна Мора може виявитися дуже небезпечною. Я почеплю у вітальні дзвінок тривоги, а Чубсля й Махсля хай ляжуть під моїм ліжком.

Але Чубсля й Махсля вже сховалися в шухляду й боялися вилазити звідти. Мумі-тато похитав головою і пішов до повітки по рушницю. Надворі було вже темно, в садку скрізь лежали чорні тіні. З лісу долинав якийсь шурхіт, світляки з своїми ліхтариками вже повиходили зі сховків.

Татові теж було трохи моторошно, коли він ішов по рушницю. А що, як та Мора причаїлася десь за кущем? Аби хоч знати, яка вона на вигляд. Чи дуже велика?

Вернувшись на веранду, тато підпер двері канапою і сказав:

— Світло горітиме цілу ніч. Усі будьте готові, і нехай Мумрик-Нюхайлик спить сьогодні в хаті.

Запало прикре напруження. Мумі-тато постукав по шухляді й гукнув:

— Ми вас оборонимо!

Але звідти не чутно було ні звуку. Тоді він висунув шухляду, щоб поглянути, чи, бува, Чубслю й Махслю вже не вкрадено, і побачив, що вони спокійно сплять, а біля них стоїть валізка.

— Мабуть, і ми підемо спати, — сказав він. — Але захопіть зброю!

Схвильовані й збуджені, всі подалися до своїх ліжок, і невдовзі в будинку стало тихо. Тільки гасова лампа самітно горіла на столі у вітальні.

Минула дванадцята година. Вибило першу. Десь після другої Ондатр прокинувся й захотів вийти надвір. Він потупав сонний верандою і вражено спинився перед канапою, що підпирала двері. Канапа була досить важка.

— Що їм тільки не спадає на думку! — промурмотів він і заходився щосили відсувати канапу.

І тоді, звичайно, задзеленчав дзвінок тривоги, якого почепив Мумі-тато.

За мить будинок сповнився крику, брязкоту зброї й тупоту. Всі примчали вниз, хто з сокирою, хто з ножицями, хто з каменем, хто з лопатою чи ножем, а хто з граблями, і вражено витріщили очі на Ондатра.

— Де Мора? — запитав Мумі-троль.

— Та це я, — сердито відповів Ондатр. — Я лише хотів вийти прогулятися. І геть забув про ту вашу безглузду Мору.

— Ну то гайда, — сказав Хропик. — Але більше такого не робіть.

Він відчинив навстіж двері.

І тоді… тоді всі побачили Мору. Вона сиділа непорушно перед ганком і дивилася на них круглими, без жодного виразу, очима.

Виявилося, що Мора не надто велика й не дуже небезпечна. Відчувалося тільки, що вона безмежно лиха і здатна чекати скільки завгодно.

А це було страшно.

Нікому не довелося нападати на неї. Вона ще трохи посиділа, тоді зникла в темряві садка. Але там, де вона сиділа, земля геть замерзла.

Хропик зачинив двері й здригнувся.

— Бідні Чубсля й Махсля, — сказав він. — Гемулю, поглянь, чи вони не прокинулись.

Вони справді не спали.

— Мора пішласля? — спитала Махсля.

— Спітьсля спокійносля, — сказав Гемуль.

Чубсля полегшено відітхнула:

— Дякуватисля богусля.

Вони посунули валізку далі в куток шухляди і знову поснули.

— Можна тепер лягати? — запитала Мумі-мама, поклавши сокиру.

— Лягайте, — сказав Мумі-троль. — А ми з Мумриком-Нюхайликом стерегтимемо вас, поки зійде сонце. Але про всяк випадок сховайте свою торбинку під подушку.

Мумі-троль з Мумриком-Нюхайликом сиділи у вітальні до ранку і грали в карти. Тієї ночі Мора більше не з’являлася.

Другого ранку Гемуль зайшов до кухні і стурбовано заявив, що він розмовляв з Чубслею і Махслею.

— Ну, що там у них знову? — зітхнувши, запитала Мумі-мама.

— Мора хоче забрати в них валізку, — пояснив Гемуль.

— Ото потвора! — обурилася мама. — В них того добра нема на що глянути, а вона й те хоче пограбувати!

— Я теж так кажу, — погодився Гемуль. — Але є одна обставина, що ускладнює справу.

Відгуки про книгу Диво-капелюх - Туве Маріка Янссон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: