Хоровод чудних пригод - Інна Костівна Кульська
Мені піонерські відзнаки приший! —
Щось в кухні парує, шкварчить і збігає,
А мама в кімнаті уже прибирає,
А потім у двір вибігає з сміттям…
«Яка ж бо то пам'ять коротка у мам,—
Ображено думає син-піонер,—
Напевно, обідать примусить тепер,
А потім ще посуд заходиться мити…
Лиш смужки для сина їй важко пришити!»
…Узор абажура відбився на стелі…
Член ради дружини давно у постелі.
Як затишно
тіні дрімають в кутках!
…Лиш голка не спить
у матусі в руках.
СОНЯ-БЕЗСОНЯ
Ви не знаєте Соні?
Це он та, русокоса,
Що іде по осонні,
В книжку втупивши носа.
Налетіла на тумбу,
Наступила на клумбу,
Бо несуть її ноги
Без шляху, без дороги.
Цю «активну читачку»
Знають в бібліотеці!
Книг ковтне цілу пачку:
Том «Старої фортеці»,
Та ще казку «Жемайте»,
Та «Васька Трубачова»,—
А про зміст запитайте,
То не зв'яже ні слова!
Вдома дівчинка Соня
Зветься
«Соня-безсоня»,
Бо читає до ночі,
Аж сльозяться їй очі.
В класі стомлена Соня
Йде до дошки спросоння,
Тихо та неохоче
Щось неясно бурмоче.
Що спитали — не чула,
Що учила — забула…
Ну, згадай,
ти ж не хвора,
Ти ж це знала учора!
Знала, — Соня вже плаче,—
Та читала до рання…
…Уникай, мій читачу,
Отакого читання!
КРОТИ
В містечку, на околиці,
Де гірки та ярки,
Жили собі два хлопчики,
Два снайпери зіркі.
Дало їм славу
снайперську
Змагання у ярку,
Як два дружки поцілили
У пляшку на пеньку.
І їли, й спали снайпери
З рогаткою в руці,
А славі їхній заздрили
Околичні стрільці.
І от на ту околицю,
Де хлопчики жили,
Прийшли вогні електрики,
Мов сонечка живі.
Раділи на околиці
І діти, і старі,
Як по горбатих вуличках
Побігли ліхтарі.
Зраділи й наші снайпери,
Моргнули — От мішень! —
А там з кутка націлились
І тільки — дзень-дзелень!
Не бачила міліція,
Не бачили жильці,
Як в електричні сонечка
Влучали камінці…
Та знав умілих снайперів
Тутешній юний люд,
І снайперів покликано
На піонерський суд.
Усі хлоп'ята з вулиці
Зібралися в ярок…
І так сказав тим снайперам
Найкращий їх дружок:
Ви в наше світло цілите?
Вам треба темноти?!
Які ж ви, хлопці, снайпери?
Та ви… сліпі кроти!..
Немов прилипло прізвисько
До хлопців з того дня.
Кроти ви! — лають хлопчиків
Сусіди і рідня.
Кроти! — дівчата дражняться,
Не стримуючи сміх,
І вся малеча з вулиці
Кротами кличе їх!
ДОВГОВ'ЯЗИЙ І МАЛЯВКА
Всім відомо, що Панас
Забіяка був у нас.
Що в Панаса кулачища,
Що у класі він — найвищий,
Ну такий здоровий —
просто
Дяді Стьопиного росту!
Він один сидів на парті,
Всі боялись сісти з ним.
Поруч висидіть — не жарти
З забіякою з таким!
Так от саме з цим Панасом
Дивна зміна сталась з часом.
Несподівано новеньку
Ганна Львівна привела.
Кучерява і низенька.
Ця Марієчка мала
Звідкілясь
Перевелась
І потрапила в наш клас.
От учителька й звеліла,
Щоб вона… з Панасом сіла!
Аж завмер від ляку клас:
— Що робитиме Панас?
Зараз він смикне за стрічку
Цю сусідку невеличку!
Зараз дасть новенькій в бік,
Як усім давати звик!
Ні! Панас відсів до краю,