Таємниця козацького скарбу - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Осідлала, — чесно призналася Галка.

Розділ 13

У якому відбувається велике страусяче родео

На берег друзі вибралися мовчки.

Роздяглися, розклали шорти й футболки на траві, підставили сонцю мокрі тіла. Стояли так і далі мовчали: Галка справді видала несподівану новину. Нарешті Данько запитав:

— Хіба на страусах катаються?

— Сама бачила! — охоче відповіла Галка. — Нам газету районну приносять, то там про нову страусячу ферму писали. Ну й, звісно, фотографії були — один чоловік на птахові верхи скаче. От я й вирішила спробувати.

Відчуваючи, що тут і далі говорять про нього, Футбол гордовито виставив уперед груди, набундючився і став схожий на якогось далекого родича бабиного індика.

А Галка вела далі:

— Коли Футбол до нас забіг, він тоді ще Футболом не був. Я сама вдома була, всі по роботах. Він спочатку теж на мене кидався. А тоді я згадала ту фотографію. І ще про ковбоїв по телевізору бачила. Кожен, хто об’їздить дикого скакуна, стає його хазяїном. Ну й подружиться зі скакуном. Подумала — чом би не спробувати? Обережно вилізла на дах курника, дочекалася, поки страус підійде, і сповзла йому на спину.

— Скинув?

— Хотів. Тільки я міцно обхопила його руками. Пробіг коло по двору, тоді став спокійно. Усе, визнав. Тепер, бачте, всюди за мною вештається.

— То ти пропонуєш і нам спробувати його об’їздити? — підсумував почуте Богдан.

— Треба бодай спробувати, — знизала плечима Галка. — Бо так ми справді далеко не зайдемо. З Футболом краще дружити, правда, Футбику?

Ніби розуміючи запитання, страус поважно кивнув головою. Це вийшло в нього так кумедно, що хлопці не втрималися — пирхнули. Цей дружний регіт птахові не сподобався: погрозливо клацнув дзьобом, підскочив на місці, махнув куценькими крилами. Галка знову поклала йому руку на бік, заспокоюючи, а потім дорікнула:

— Бачите, він ображається. Нервовий дуже.

— А якщо він такий нервовий, то, може, він нас узагалі покалічить? — буркнув Бодя.

— Боїтеся — так і скажіть! — відрубала дівчинка, і цим самим остаточно розвіяла останні хлопчачі сумніви.

— Отже, робимо так, — рішуче промовив Данило. — Богдан сідає мені на плечі, я акуратно підходжу до страуса — Галко, ти його якось притримуй… ну, а потім Бодя сідає верхи…

— Дуже ти розумний! — завив Богдан. — Ні, звичайно, розумний, але — дуже. Ти ж мене не втримаєш, я від тебе на півголови вищий і на три кілограми важчий, т на підтвердження своїх слів він показав на свої боки. — А ось я тебе втримаю. Ти легший, з тебе й почнемо.

Данило хотів далі гарикатися. Він навіть готовий був робити так хоч до ранку, якби Галки поруч не було. Досить того, що Бодя при ній зараз відмовився першим пробувати щастя. Нехай це виглядає, наче він забоявся. Точно — так і виглядатиме! І Галка зрозуміє, теж не дурне дівчисько. Тому він легко погодився:

— Добре. Підставляй плечі — сам захотів.

Богдан присів. Данько сів йому на барана.

Бодя обережно випростався, розвів ширше ноги, втримуючи рівновагу.

— Ух, не те я сказав… Слухай, ти ж важиш більше, ніж я думав! Це все бабині вареники…

— Нічого, нічого, тримайся, — підбадьорив його Данько, прицмокнув губами: — Вйо-вйо, коняко!

— Сиди спокійно, — процідив Богдан, і — до Галки: — А ти птаха все ж таки притримай.

Страус дивився на вправи двох хлопців з цікавістю. Скориставшись тим, що Футбол стояв спокійно, Богдан підійшов до нього майже впритул. Страус зробив крок убік. Бодя посунув за ним. Коли Данило навис над могутньою страусячою спиною, то скомандував чомусь тихим голосом:

— Пускай!

Богдан перестав тримати друга за ноги. Данько незграбно сповз на широку пташину спину і відразу обхопив страуса ногами так сильно, як тільки міг. Пальці вчепилися в пір’я. Та наступної миті він уже летів на траву, а страусяка люто застрибав над ним. Перекотившись, Данило скочив на ноги. Якби Галка не свиснула, скривджений у найкращих своїх почуттях Футбол точно умегелив би його своїм дзьобом.

— Цілий? — запитав, підбігши, Богдан.

— Нормально, — буркнув Данько, чухаючи забите місце. — У-у, курка драна…

— Гей, ви, обережніше з язиком! — попередила Галка.

Богдан зітхнув і рішуче закусив нижню губу.

— То ти — так?! Ну, тримайся. Людина — цар природи!

Рвонувши з місця, хлопець розігнався і спробував заскочити верхи на страуса, наче стрибав на спортивний фізкультурний снаряд. Але в останній момент Футбол відбіг, і Богдан теж опинився на землі, тримаючи в кулаці видране пташине перо.

— Ах, так? — вигукнув Богдан, підвівся і жбурнув перо під ноги: — Данько, біжи сюди! Зараз не так зробимо. Триматимеш його, Галко?

— Боюся, він скоро розсердиться остаточно, — попередила дівчинка.

— А я вже розсердився! — відповів Бодя. — Подивимося, хто за кого сердитіший!

Знову наблизившись до Футбола, він став поруч із ним рачки. Усе зрозумівши, Данило прудко, хоча й обережно, став ногами йому на спину, а тоді, тримаючись за птаха, виліз на нього і тепер вчепився так міцно, як міг.

Страус, відчувши на собі небажаного вершника, пострибав геть. Данько відчув, що сповзає, і з криком втиснувся в пташину спину, яка просто таки ходила під ним ходором. Зробивши довкола хазяйки два кола, Футбол раптом укляк, видушив із себе дивний звук, а тоді зовсім перестав опиратися вершникові. Данило поволі випростався. Страус зробив кілька кроків, повернув до «пасажира» голову і кілька разів кумедно кивнув.

— Все, вдалося! — заплескала в долоні Галка і навіть підстрибнула: — Молодчина, Данилку!

Від цих слів запалали щоки не лише в переможця Данька, а й у Богдана. Аби він ще не так по-жаб’ячому впав зараз. Данило теж упав, але не так ганебно. В усякому разі Боді так здалося. Тому він гукнув другові:

— Злазь, ковбой! Тепер — моя черга! Переможець ковзнув униз, навіть попестив

Футбола за шию. Птах не опирався — таки справді визнав його, нечиста сила… Нічого не питаючи в друга, Данько теж став навкарачки. Але в Богдана виник інший план.

— Де твій м’ячик, Галко? — запитав він.

— У кущі закинула, коли сюди бігла.

Нічого не кажучи, Бодя сходив по м’яча.

Вгледівши улюблену забаву, страус помітно пожвавився. А Богдан, підкинувши м’яч угору, почав підбивати його ногою в повітрі, голосно рахуючи:

— Раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім! На рахунок «дев’ять» страус уже був поруч.

Не довго думаючи, хлопець відпасував йому. Птах слухняно погнав за м’ячем, наздогнав, буцнув ногою. Настала Богданова черга приймати пас. Так, копаючи м’яча, він погнав уперед по берегу. Страус підстрибом помчав за