Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
— Цілком можливо, — сказав Сіріус.
— Вінкі не крала палички! — різко заперечила Герміона.
— Ельфиня не єдина сиділа в ложі для шановних гостей, — відказав Сіріус, наморщивши лоба й не перестаючи ходити. — Хто сидів позаду вас?
— Багато хто, — задумався Гаррі. — Якийсь болгарський міністр... Корнеліус Фадж... Мелфої...
— Мелфої! — раптом вигукнув Рон так голосно, що аж луна прокотилася печерою, а Бакбик нервово труснув головою. — Точно кажу — це Луціус Мелфой!
— Був іще хтось? — запитав Сіріус.
— Та ні, нікого, — відповів Гаррі.
— Був іще Лудо Беґмен, — нагадала йому Герміона.
— А, справді...
— Я про Беґмена нічого не знаю. Тільки те, що він був відбивачем команди "Оси з Озборна", — задумався Сіріус, усе ще походжаючи. — Який він?
— Нормальний, — сказав Гаррі. — Весь час пропонує мені допомогти з Тричаклунським турніром.
— Он як? — Сіріус ще дужче наморщив чоло. — Цікаво, навіщо він це робить?
— Каже, що я йому симпатичний, — промовив Гаррі.
— Гм... — тільки й мовив Сіріус, замислившись.
— Ми бачили його в лісі якраз перед тим, як з'явилася Чорна мітка, — сказала Герміона. — Пам'ятаєте? — повернулася вона до Гаррі й Рона.
— Так, але він у лісі не лишився, — згадав Рон. — Тільки-но ми сказали йому про бешкети, він перенісся до наметового містечка.
— Як ти знаєш? — висловила сумнів Герміона. — Як ти знаєш, куди він явився насправді?
— Та ну, — не повірив Рон, — ти хочеш сказати, що це Лудо Беґмен вичаклував Чорну мітку?
— Швидше він, аніж Вінкі, — правила своєї Герміона.
— Я ж казав, — Рон багатозначно глянув на Сіріуса, — я ж вам казав, що в неї манія з тими ельфами...
Але Сіріус підняв долоню, закликаючи Рона до тиші.
— Що зробив Кравч, коли виникла Чорна мітка і знайшли його ельфиню з чарівною паличкою Гаррі?
— Оглянув усі кущі, — сказав Гаррі, — але там більше нікого не було.
— Авжеж, — забурмотів Сіріус, походжаючи з кінця в кінець, — авжеж, він хотів повісити це на когось іншого, тільки не на свою ельфиню... а потім він її звільнив?
— Так, — палко промовила Герміона, — він звільнив її лише через те, що вона не залишилася в наметі й не дозволила себе розтоптати...
— Герміоно, ти можеш трохи заспокоїтися з тими ельфами? — не втерпів Рон.
Але Сіріус похитав головою й сказав:
— Роне, вона краще збагнула Кравча, ніж ти. Коли хочеш дізнатися, що за людина перед тобою, придивись, як вона ставиться не до рівних, а до підлеглих.
Він провів рукою по неголеному обличчі, очевидно, напружено міркуючи.
— Уся ця постійна відсутність Барті Кравча... Він не лінується подбати, щоб ельфиня-домовичка зайняла йому місце на Кубку світу з квідичу, а в результаті навіть не з'являється на матч. Він тяжко працює, щоб відновити Тричаклунський турнір, а потім так само не приходить і на нього... Це не схоже на Кравча. Я готовий з'їсти Бакбика, якщо він хоч раз у житті брав собі вихідний через хворобу.
— То ти знаєш Кравча? — спитав Гаррі.
Обличчя Сіріуса спохмурніло. Він раптом набрав такого загрозливого вигляду, як і в ту ніч, коли Гаррі вперше з ним зустрівся і коли ще вважав його вбивцею.
— О, я добре знаю Кравча, — тихо сказав він. — Це він наказав посадити мене в Азкабан — без суду й слідства.
— Що? — в один голос вигукнули Рон з Герміоною.
— Та ти жартуєш! — не повірив Гаррі.
— Ні, не жартую, — сказав Сіріус, відгризаючи великий шматок курки. — Кравч тоді був начальником відділу магічних правоохоронних органів. Ви не знали?
Друзі заперечливо похитали головами.
— Він мав бути наступним міністром магії, — вів далі Сіріус. — Барті Кравч — великий чарівник, наділений неймовірними магічними здібностями та владолюбством. І лютий противник Волдеморта, — додав він, правильно витлумачивши вираз Гарріного обличчя. — Барті Кравч завжди виступав проти темних сил... але ви не зрозумієте... ви ще юні...
— Мій тато на Кубку світу казав так само, — у Роновому голосі чулося роздратування. — Може, ми все ж спробуємо зрозуміти?
Усміх промайнув на худім лиці Сіріуса.
— Гаразд...
Він ще раз пройшовся туди-сюди печерою і сказав:
— Уявіть, що Волдеморт знову могутній. Ви не знаєте, хто його прибічники, не знаєте, хто працює на нього, а хто — ні. Відомо лиш те, що він уміє керувати людьми, примушуючи їх робити жахливі речі — і вони не можуть опиратися. Ви боїтеся за себе, за своїх рідних та друзів. Щотижня з'являються нові повідомлення про смерті, зникнення, тортури... У Міністерстві магії сум'яття, там не знають, що робити, намагаються хоч би тримати все в таємниці від маґлів — а тим часом маґли теж гинуть. Повсюди жах... паніка... розгубленість... от як воно було.
— Такі часи виявляють в одних їхні найкращі якості, а в інших — найгірші. Можливо, Кравчеві принципи на початку були добрі. Не знаю. Він швидко зростав на службі і почав наводити лад, вживаючи суворі заходи до Волдемортових прибічників. Аврорам було надано нові повноваження — наприклад, убивати — замість того, щоб захоплювати. Я був не єдиний, кого без суду передали дементорам. Жорстокість Кравч намагався здолати жорстокістю. Він дозволив застосовувати проти підозрюваних непрощенні закляття. Я сказав би, що він став таким же безжальним та жорстоким, як і прибічники темних сил. Однак багато хто вважав, що він усе робить правильно, і чимало чарівників та чарівниць галасувало, щоб він став міністром магії. Коли Волдеморт зник, здавалося, що підвищення Кравча на цю посаду — лише питання часу. Але тоді раптом сталося нещастя... — Сіріус похмуро усміхнувся. — Кравчевого сина впіймали з групкою смертежерів, яким вдалося уникнути Азкабану. Очевидно, вони намагалися знайти Волдеморта й повернути його до влади.
— Впіймали Кравчевого сина? — не повірила власним вухам Герміона.
— Еге ж, — підтвердив Сіріус, кинув курячу кістку Бакбикові, сів долі біля хлібини й розламав її навпіл. — Можу собі уявити — невеличкий шок для старого Барті. Треба було більше часу проводити вдома, з родиною. Треба було хоч іноді повертатися зі служби раніше — тоді краще знав би власного сина...
Сіріус почав жадібно їсти хліб.
— Його син був смертежером? — спитав Гаррі.
— Поняття не маю, — відповів Сіріус, що й далі напихався хлібом. — Я був у Азкабані, коли його заарештували. А
