Сам себе катаю - Віктор Маслов
Понад усе любив велопрогулянки К. Е. Ціолковський.
Той факт, що велосипед не просто зручний засіб пересування, а ще й запопадливий слуга емоцій і здоров'я, відкрили багато людей минулого, так би мовити, інтуїтивно, завдяки здогадкам і спостережливості, що ґрунтувалися на власному досвіді.
Чітку фізіологічну картину на тему "серце і педалі" подали кардіологи. Професори нашого серця встановили, що при нормальній велоїзді циклічні рухи рівні і м'які, дихання і серцебиття гармонійно узгоджується з ритмікою педалювання: один цикл дихання (вдих-видих) збігається з двома напівобертами педалей, що благотворно діє на організм в цілому. Завдяки феномену велотерапії прожив майже 19 років із чужим серцем француз Е. Вітріа, який помер нещодавно у віці 67 років. Професор Едмон Анрі, котрий зробив йому унікальну трансплантацію серця, пояснив секрет тривалої працездатності Вітріа тим, що колишній безнадійно хворий двічі на тиждень проїжджав по 30 кілометрів на велосипеді.
А що ми знаємо про свій "моторчик"? Завбільшки як кулак, а справляється з такою титанічною роботою: за одну хвилину серце постачає в артерії від 5 до 30 літрів крові, стискується і розтискується приблизно 100 тисяч разів на добу, 36 мільйонів разів на рік, 2,5 мільярда разів за 70 років життя. Своєю продуктивністю і тривалістю без "капітального ремонту" серце перевершує найдосконаліший механізм, винайдений на сьогоднішній день. То як же не завдячувати такому диву природи?
Л. М. Толстой із своїм нерозлучним "Ровером".
Кожен учень, напевно ж, знає з підручника анатомії, що існує мале і велике коло кровообігу. Менше "працює" в легенях, його тоненькі судини-капіляри поглинають кисень на кінчиках бронхів. Окиснена кров надходить у велике коло, що починається з центральної судини-аорти, а звідси розноситься артеріями до всіх органів. Наситивши м'язові та інші тканини організму, збіднена кров повертається через венозну систему в легені, де знову "завантажується" киснем, щоб "транспортувати" його по всьому тілу.
Вени та артерії — це не просто трубочки, якими перекачується кров. Скорочуючись і розслаблюючись, вони допомагають серцю працювати так, як насос-помпа. Спад рухливості щонайперше вражає ці тендітні судини-трудівники. Лікарі з'ясували: у малорухливої людини функціонує лише частина кровообігу — 25–30 процентів (!), а решта перебуває наче в застиглому стані, зриваючи тим самим повне забезпечення організму киснем. Тож не випадково у детренованих людей знижується працездатність, вони швидше стомлюються і часто почувають себе вкрай погано.
Тільки постійна фізична активність, як запевняють працівники служби здоров'я, є незамінним природним регулятором серцево-судинного тонусу. Ось чому вони радять в один голос не цуратися фізичної праці, дружити з фізкультурою і спортом, рухливими іграми. Під час бігу, плавання, гри у футбол, катання на велосипеді м'язи напружуються кожної миті і ніби перетворюються на масажистів судин, оскільки зростає потреба в кисні. А щоб задовольнити м'язовий апетит, сповна починають діяти навіть законсервовані спокоєм судини.
М'язи здорового, тренованого серця можна порівняти з еластичною гумою, яка розвиває тим більшу енергію, чим дужче розтягується до скорочення. А не-тренованого, з ознаками дистрофії,— нагадують стару висохлу гуму, яка розтягується і скорочується при дуже малій амплітуді. Тож і виходить: якщо дбаємо про своє серце, воно віддячує нам чудовим здоров'ям.
Австрійський професор Ернст Рас підрахував: серце тренованої людини до 70-річного віку здійснює на один мільярд ударів менше, ніж нетренованого. Отже й зношується значно повільніше. На думку вченого, кожна людина має займатися щонайменше по десять хвилин на день інтенсивними циклічними вправами, наприклад, бігом або катанням на велосипеді. "Здорове серце, — стверджує він, — неможливо зіпсувати тренуванням". А його колега-кардіолог Пол Уайт із Бостона (США) кращого "тренера" для серця, ніж велосипед, і не мислить. "Як лікар, я все частіше раджу своїм пацієнтам велосипедні прогулянки, — пише в своїй науковій праці П. Уайт, — які однаково важливі і для фізичного, і для душевного здоров'я. Чим більше мій пацієнт їздить на велосипеді, тим менше вживає заспокійливих засобів і таблеток від безсоння. Автомобіль калічить тіла і душі американців, тоді як регулярне користування велосипедом може стати порятунком. Секрет оздоровчої користі велосипеда — в педалюванні, завдяки якому підвищується кров'яний відтік од нижніх кінцівок до серця і легенів. Велосипед не тільки зміцнює м'язи, серцеві судини, він тренує легені і допомагає боротися із надмірною вагою".
Звичайно, велосипед — не панацея від усіх лих, що породжуються нашою фізичною інертністю. Захоплення ним не може суперничати, скажімо, із заняттями гімнастикою — царицею спорту — у формуванні гнучкості тіла, що виробляється в суглобах. А саме від гнучкості залежить витривалість і сила м'язів. Так, бігун із невідпрацьованими суглобами біжить із відчуттям скутості, ніби вдягнувся у затісний одяг, витрачає значно більше енергії, а відтак швидше втомлюється. Якщо молода людина не розвиває свої суглоби, їх чудодійні властивості зникають, мов вода крізь пісок. Вона стає неповороткою, вайлуватою і млявою. Досить присісти — і почує скрип в зігнутих колінах, а це вже ознака регресування суглобів. Про вік людини лікарі судять не за паспортом, а за рівнем гнучкості, яка вважається універсальним індексом здоров’я. Наприклад, за метрикою вам шістнадцять років, а за станом рухливості суглобів ви поступаєтеся 40-річному спортсменові.
Чи можна зберегти юнацьку гнучкість на все життя? Наш організм, виявляється, цілком готовий до такого фізіологічного рекорду. Своїм особистим прикладом доводить це академік АН УРСР, відомий хірург і письменник М. М. Амосов. Він регулярно займається так званою суглобною гімнастикою — вправами для хребта (нахили, повороти, прогинання тощо), яку розробив на власному досвіді. Йому вже близько вісімдесяти, але й досі черпає в ній енергію, залишаючись молодим і тілом, і душею.
Вправи на гнучкість рекомендуються усім, незалежно від спортивного вподобання. І велосипедистам також. 12—13-річні хлопці і дівчата, котрі серйозно займаються велоспортом, мають пам'ятати: у їхньому віці опорно-руховий апарат ще не завершив свого росту. Тому тривала фіксована поза у сідлі, одноманітні циклічні рухи ніг, статичне напруження рук і тулуба можуть позначитися на формуванні гармонійної постави. Запобігти цьому допоможуть кілька хвилин, відведені після їзди коригуючим вправам для м'язів рук і тулуба (потягування, повороти тулуба з помахами рук та деякі акробатичні вправи — "жабка" тощо)
З точки зору медицини велосипед не має вад. Неабияка його
