Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
— Зустрінемось у вітальні, — сказала Герміона, підводячись, щоб іти з Роном. Обоє були дуже стривожені. — Набери книжок, скільки подужаєш принести, добре?
— Гаразд, — схвильовано промовив Гаррі.
О восьмій годині вечора мадам Пінс погасила всі лампи й свічки і вигнала Гаррі з бібліотеки. Хитаючись під вагою книжок, Гаррі повернувся у шкільну вітальню, відсунув стіл у куток і продовжив пошуки. Нічого не знайшлося у "Несамовитій магії для нестямних чарівників"... нічого в "Посібнику з середньовічного чаклунства"... жодним словом про подвиги під водою не згадувалося ні в "Антології чарів вісімнадцятого століття", ні в "Жахливих мешканцях глибин", ані у "Внутрішніх силах, про наявність яких ви не знали, і Що з ними робити тепер, як ви помудрішали".
Прибіг Криволапик, заскочив Гаррі на коліна, скрутився калачиком і замуркотів. Вітальня поступово порожніла. Усі весело бажали йому успіху на завтрашній ранок, цілком упевнені, як і Геґрід, що Гаррі влаштує повтор свого першого тріумфу. Гаррі нічого не міг їм відповісти, він просто кивав, почуваючись так, ніби в нього у горлі застряг м'ячик для гольфу. О десятій вечора він залишився у вітальні наодинці з Криволапиком. Уважно перегорнув усі принесені книги, а Рон з Герміоною все ще не повернулися.
Це кінець, сказав він сам собі. Нічого не вийде. Залишається вранці піти до озера й сказати суддям, що...
Він уявив, як пояснює, що не зможе виконати завдання. Ніби наяву побачив округлено-здивований погляд Беґмена, задоволену жовтозубу посмішку Каркарофа. Майже чув, як Флер Делякур каже: "Я це пгекгасно знала... Він недозгілий, кгихітний хльопчик". Побачив на чолі натовпу Мелфоя, на грудях у якого виблискує значок "Поттер-смердоттер". Побачив сумне, зневірене обличчя Геґріда...
Зненацька Гаррі підскочив, забувши, що на колінах у нього лежить Криволапик. Кіт сердито зашипів, звалившись на підлогу, зміряв Гаррі презирливим поглядом і гордо почимчикував, піднявши догори схожий на щітку для миття пляшок хвіст. Та Гаррі вже поспішав гвинтовими сходами до спальні... Він візьме плащ-невидимку, повернеться до бібліотеки й сидітиме там цілу ніч, якщо доведеться...
— Лумос! — прошепотів Гаррі через п'ятнадцять хвилин, відімкнувши двері бібліотеки.
Кінчик чарівної палички засвітився. Скрадаючись, Гаррі пройшовся вздовж книжкових стелажів, вибираючи потрібні книжки — книги заклять та чарів, книжки про русалок, водяників та підводних чудовиськ, книжки про славетних відьом і чарівників, про магічні винаходи, про все, що може містити хоча б короткі згадки про тривале перебування під водою. Відніс книги до столу й узявся до роботи, присвічуючи собі вузьким струменем світла з чарівної палички, коли-не-коли поглядаючи на годинник...
Перша ночі... друга... він примушував себе продовжувати лише тому, що вірив: "Наступна книга... у наступній буде... вже в наступній..."
* * *
Русалка з картини у ванній кімнаті старост сміялася. Гаррі, наче поплавок, хитався на пінистій воді поряд з каменем, на якому вона сиділа, тримаючи в нього над головою його ж "Вогнеблискавку".
— Іди сюди й забери! — зловтішалася русалка. — Ану, підстрибни!
— Не можу! — задихався Гаррі, намагаючись ухопитися за "Вогнеблискавку" і водночас не потонути. — Віддай!
Та русалка лиш боляче штовхнула його в бік кінцем мітли, насміхаючись.
— Боляче! Перестань!.. Ой!...
— Гаррі Поттер мусить прокинутися, паничу!
— Не штурхай мене...
— Добі повинен штурхати Гаррі Поттера. Панич повинен прокинутися!
Гаррі розплющив очі. Він був у бібліотеці. Поки спав, плащ-невидимка сповз із голови. Щока прилипла до сторінки книжки "Чарівна паличка відкриє всі шляхи". Гаррі сів, поправив окуляри й примружився від яскравого денного світла.
— Гаррі Поттер мусить поквапитися! — пищав Добі. — Друге завдання починається за десять хвилин, а Гаррі Поттер...
— За десять хвилин? — прохрипів Гаррі. — Десять... десять хвилин?
Він глянув на годинник. Добі казав правду — двадцять хвилин по дев'ятій. Гаррі відчув, як величезний тягар упав йому крізь груди в живіт.
— Покваптеся, паничу Гаррі Поттер! — пищав Добі, тягнучи його за рукав. — Панич має вже бути біля озера з іншими чемпіонами, паничу!
— Пізно, Добі, — безнадійно промовив Гаррі. — Я не буду виконувати завдання, бо не знаю як...
— Гаррі Поттер буде виконувати завдання! — пропищав ельф. — Добі знав, що Гаррі не знайшов необхідної книжки, тому Добі усе за нього зробив!
— Що? — вигукнув Гаррі. — Ти ж не знаєш, яке саме буде друге завдання...
— Добі знає, паничу! Гаррі Поттер повинен увійти в озеро і знайти свого Візі...
— Знайти що?
— ... і забрати Візі в русалок та водяників!
— Яке таке Візі?
— Вашого Візі, паничу, вашого дорогого Візі — того, що подарував Добі светра!
Добі посмикав за свій темно-бордовий светр, який від прання добряче збігся.
— Що? — Гаррі мало не задихнувся. — Вони забрали... забрали Рона?
— За ним Гаррі Поттер сумуватиме найбільше! — запищав Добі. — "На все годину часу маєш ти..."
— "Якщо не встигнеш — годі, все дарма", — процитував Гаррі, перелякано дивлячись на ельфа. — "Пропало, зникло, вже його нема..." Добі, що ж мені робити?
— Панич мусить з'їсти оце! — пропищав ельф, поліз рукою в кишеньку трусів і витяг клубок чогось схожого на слизькі сіро-зелені щурячі хвости. — Відразу перед тим, як увійдете в озеро. Це зяброрості!
— А як вони діють? — спитав Гаррі, розглядаючи зяброрості.
— Вони зроблять так, що Гаррі Поттер зможе дихати під водою, паничу!
— Добі, — очманіло вигукнув Гаррі. — А це правда?
Він ніяк не міг викинути з голови того випадку, коли Добі теж намагався йому "допомогти", а закінчилося все тим, що в Гаррі з правої руки зникли кістки.
— Це щира правда, паничу! — переконано сказав Добі. — Добі багато чого чує, паничу, адже він ельф-домовик, він ходить по всьому замку, запалює вогні й миє підлогу. Він чув, як професорка Макґонеґел та професор Муді в учительській розмовляли про наступне завдання... Добі не допустить, щоб Гаррі Поттер втратив свого Візі!
Сумніви зникли. Зриваючись на ноги, Гаррі скинув плащ-невидимку, запхнув його в портфель, схопив зяброрості, засунув їх у кишеню, а тоді вискочив з бібліотеки. Позаду біг Добі.
— Добі повинен бути на кухні, паничу! — запищав ельф, коли вони опинилися в коридорі. — Добі шукатимуть. Успіху вам, Гаррі Поттер, успіху!
— Бувай, Добі! — крикнув Гаррі й побіг коридором, а далі сходами донизу перестрибуючи по три сходинки.
У вестибюлі не було нікого, крім кількох учнів, що затрималися за сніданком і тепер виходили з Великої зали через подвійні дубові двері дивитися друге завдання. Вони витріщили очі, коли
