Країна Мумі-тролів. Книга третя - Туве Маріка Янссон

— Мамо, — озвався Мумі-троль. — Знаєш, якби я коли-небудь міг би мати якусь маленьку тваринку, яку я полюбив би, то це був би…

— Був би — рув би — мув би — дув би! — урвала його Мю, випускаючи ротиком бульбашки у склянку з молоком.

— Що? — запитав Тато, глянувши поверх газети.

— Мумі-троль знайшов собі нове звірятко, — пояснила мама. — Воно кусається?

— Не дуже… Воно ще надто маленьке, — ледь чутно пробурмотів Мумі-троль.

— А скоро воно виросте? — поцікавилася Доня Мюм— лі. — Коли його можна буде побачити? Воно уміє розмовляти?

Мумі-троль не відповів. Знову все зіпсували. А мало би бути так: спочатку таємниця, а потім — несподіванка. Однак якщо живеш з родиною, не буде ні одного, ні іншого. Усі знають про все наперед, тож годі й сподіватися на приємну несподіванку.

— Я піду до річки за їжею, — повільно й презирливо процідив Мумі-троль. Так само презирливо, як це зробив би Дракончик. — Мамо, скажи їм, щоб не заходили до моєї кімнати. За наслідки я не відповідатиму…

— Гаразд, — погодилася Мама і глянула на Маленьку Мю. — Жодна жива душа не сміє переступити порога його кімнати!

Мумі-троль поважно доїв свою кашу, а потім почимчикував через садок до містка на ріці.

Нюхмумрик сидів перед наметом і фарбував корковий поплавок. Коли Мумі-троль побачив друга, у його душі знову спалахнула радість, що він має Дракончика.

— Охо-хо! — зітхнув він. — Родина часом так обтяжує…

Нюхмумрик на знак згоди фуркнув, не виймаючи люльки з рота. Деякий час вони сиділи мовчки, насолоджуючись взаємним порозумінням, як це буває між справжніми чоловіками.

— До речі, — нарешті озвався Мумі-троль, — чи доводилось тобі коли-небудь під час мандрівок зустрічати якого дракона?

— Ти ж не маєш на увазі саламандр, ящірок чи крокодилів? — запитав Нюхмумрик після довгої мовчанки. — Йдеться, ясна річ, таки про дракона… Ні, не бачив… Вони вимерли.

— Може, й так, — спроквола мовив Мумі-троль. — Хоча, можливо, котрийсь і вижив, а хтось упіймав його до скляного слоїка…

Нюхмумрик підвів голову, пильно глянув на свого друга — Мумі-троль ледь не лускав від захоплення та збудження — і сказав досить стримано:

— Не думаю…

— Цілком імовірно, що він завбільшки з пачечку від сірників і випльовує полум’я, — позіхнув з напускною байдужістю Мумі-троль.

— Бути такого не може! — відрізав Нюхмумрик, який добре знав, як слід підігравати, щоб несподіванка вдалася.

Його друг задер голову й випалив:

— Дракон зі щирого золота з малюсінькими зеленими лапками, який може віддано супроводжувати свого господаря по всьому світу! — враз Мумі-троль зірвався на ноги й закричав: — Це я його знайшов! Я знайшов маленького Дракончика!

Доки друзі крокували до будинку, Нюхмумрик пройшов через усі стадії: від недовіри та здивування до захоплення. Він був неперевершений!

Мумі-троль та Нюхмурик піднялися сходами, обережно відчинили двері й увійшли до мансарди. Слоїк стояв на столі, однак Дракончика й слід пропав. Мумі-троль шукав під ліжком, під комодом, облазив усю кімнату, гукаючи:

— Любчику мій… маленька крихітко…

— Поглянь! — сказав Нюхмумрик. — Він сидить на фіранці.

Дракончик справді сидів на карнизі під самою стелею.

— Як він туди потрапив? — злякався Мумі-троль. — А якби упав… Сиди тихенько… Почекай… Помовч…

Він зірвав з ліжка постіль, розстелив її на підлозі під вікном, потім взяв старий сачок на метеликів гему ля й підсунув його Дракончикові під самий ніс.

— Гоп! — пошепки закомандував він. — Тась-тась— тась… А тепер помаленьку… обережно…

— Ти його налякаєш, — застеріг Нюхмумрик.

Дракончик роззявляв пащу й шипів. Він уп’явся зубками в сачок, задзижчав, немов крихітний двигунець. Раптом Дракончик злетів з карниза і затріпотів крильцями, кружляючи під стелею.

— Він літає, літає! — зарепетував Мумі-троль. — Мій Дракончик літає!

— Звичайно, літає, — нітрохи не здивувався Нюхмумрик. — Та не стрибай так! Заспокойся!

Дракончик завмер під стелею, крильця у нього шалено тріпотіли, мов у нічної нетлі. Зненацька він шугонув униз, вкусив Мумі-троля за вуха, аж той закричав від болю, підлетів угору й вмостився на плечі Нюхмумрика. Він підсунувся під саме його вухо й замуркотів, заплющивши очка.

— Ото малий шибеник! — вражено мовив Нюхмумрик. — А який гарячий! Що це він робить?

— Він тебе любить, — відказав Мумі-троль.

По обіді повернулася додому Хропся. Вона була на гостині у бабусі Маленької Мю і, звичайно, відразу довідалася, що Мумі-троль знайшов Дракончика.

Той сидів на столику біля Нюхмумрикового горнятка з кавою і облизував лапки. Дракончик покусав уже всіх членів родини, окрім Нюхмумрика, а коли сердився, пропалював дірку у чомусь.

— Який гарненький! — захоплено скрикнула Хропся. — Як його звати?

— Ніяк. Просто Дракончик, — буркнув Мумі-троль, обережно посуваючи лапку по скатертині, аж доки торкнувся позолоченої ніжки Дракончика. Дракончик рвонув угору, зашипів, видмухнувши клубок диму.

— Ой, яке чудо! — тішилася Хропся.

Дракончик знову підсів до Нюхмумрика, принюхуючись до його люльки. Там, де він сидів, з’явилася кругла коричнева дірка на скатертині.

— Цікаво, чи може він випалити дірку в клейонці, — озвалася Мумі-мама.

— Без сумніву! — встряла Маленька Мю. — Ось заждіть лишень! Підросте — і спалить увесь дім!

Вона потягнулася за шматочком торта, але тієї ж миті на неї, немов маленька золота фурія, налетів Дракончик й укусив за лапку.

— От чортяка! — скрикнула Мю, намагаючись хляснути бешкетника серветкою.

— Як будеш лаятися, не потрапиш до раю, — миттю встряла з повчаннями її сестра, Доня Мюмлі, однак Мумі-троль урвав суперечку, гаряче захищаючи свого знайду:

— Дракончик не винен! Він подумав, що ти хочеш з’їсти муху, яка сиділа на торті…

— Забирайся собі геть разом зі своїм драконом! — Маленька Мю розсердилася вже не на жарт. — Та й не твій це дракон, зрештою, а Нюхмумрика… Він тільки Нюхмумрика любить!

Враз запала тиша.

— Що оте маля патякає, — порушив мовчанку Нюхмумрик, підводячись. — Ще годинку чи дві, і Дракончик зрозуміє, хто його господар. Ану забирайся! Лети до свого господаря!

Однак Дракончик, перелетівши на плече Нюхмумрикові, учепився в нього усіма шістьма лапками й воркотів, як швейна машинка. Нюхмумрик згріб звірятко у жменю, запхав його під грілку кавника, а тоді відчинив скляні двері веранди й вийшов у сад.

— Він задихнеться, — обурився Мумі-троль, ледь піднявши грілку-накривку. Дракончик миттю вислизнув у шпарку, підлетів до вікна, сів на підвіконні. Поклавши лапки на віконну шибку, він не спускав очей з Нюхмумрика. За якийсь час він почав скавуліти, а його позолота потьмяніла аж до самого кінчика хвоста.

— Дракони, — раптом втрутився Мумі-тато, — зникли з загальної свідомості приблизно сімдесят років тому. Я