Незвичайне королівство - Олег Шелепало

За горами й лісами було колись одне королівство. Тут жили найкращі в світі столяри, кухарі, будівельники, шевці та майстри усіх інших ремесел.

У цьому королівстві і його король вмів шити, кувати залізо, ремонтувати годинники – був майстром на всі руки.

І лише у малого королевича все валилося з рук. Навіть цвяха забити не міг, неодмінно влучав по пальцю.

– Ой болить! Не хочу більше! – лунало в палаці, лиш тільки йому давали якийсь інструмент.

А терпіння, аби по справжньому навчитися якійсь справі, королевич не мав.

– Хочу одразу все вміти, – казав батькові, надувши ображено щоки.

– Так не буває, – намагався пояснити король. – Треба багато мозолів натерти, та гуль набити доки оволодієш ремеслом.

Але королевич тупав ногами і весь час кричав одне і те ж:

– Хочу зразу! Хочу зразу!

Батько аж дуже любив сина, щоб примушувати його вчитися. Думав, підросте, порозумнішає і встигне ще набути різних навичок.

Минав час, королевич дорослішав, але вчитися вперто відмовлявся. Батько постійно соромив його, ставив у приклад найкращих майстрів королівства. І, врешті, королевич зненавидів усіх, хто вправно володів голкою, викруткою чи рубанком.

І ось старий король помер. Його з великими почестями поховали і врочисто одягнули королевичу корону.

Молодий король, лиш тільки зручненько вмостився на троні, як одразу викликав до себе першого міністра.

– Оголосіть народу мій указ: віднині ніхто не повинен робити будь – що краще, ніж я. – сказав йому.

– Але ж.... – спробував заперечити перший міністр.

– Ніяких але! – зупинив його король. – Якщо, звичайно, не хочеш до в’язниці.

Перший міністр налякався і мерщій побіг виконувати наказ.

Після цього життя в країні спочатку мало змінилося. Ще були в коморах запаси харчів, не зносилися старі одяг та взуття, не порозхитувалися зроблені раніше шафи, столи і стільці.

Та далі – більше. До королівства перестали приїжджати купці з інших держав. Люди вже ходили в обірваному одязі. А від аби – як пошитого взуття на їхніх пальцях і п’ятах натерлися великі мозолі.

Завжди веселі і привітні, городяни перестали посміхатися і вітатись один з одним. Менше виходили із занедбаних, непривітних будинків. Навіть в палаці короля запанувала незвична сумна тиша.

Про все це його величність звичайно знав. Проте вигляду не подавав. Навіть коли йому на обід приносили погано зготовлені страви, король морщився, але їв.

Здавалося від запустіння й безладдя життя в королівстві зупиниться. Люди робили все так погано, що далі було вже нікуди.

Але тут урвався терпець дерева, заліза й глини і вони повстали проти людей. Перестали слухатися рук і речі раптом самі собою почали виходити міцнішими та гарнішими.

Спочатку жителі королівства налякалися цього. А потім й самі запрацювали старанно, як колись.

Король помітив ці зміни і викликав першого міністра.

– Чому не виконується мій указ? – запитав у нього.

– Ми хотіли арештувати декого. – Вклонився перший міністр. – Але зробити це виявилося неможливим. В указі сказано, щоб ніхто не смів робити що – небудь краще за вас. І всі як один твердять, що ваша величність теж вміє шити і майструвати.

Король ненадовго замислився, а тоді сказав:

– Відтепер я сам буду готувати їжу, шевцювати й ліпити горщики. А коли внесу свої вироби на ярмарок, подивимось чий товар купуватимуть швидше.

Його величність взявся за роботу.

Але це вже нікого не могло зупинити.

Коли на прилавках з’явилися речі, виготовлені королем, люди на весь голос почали їх вихваляти. І хоч ці товари були гіршими від інших, їх вмить розкуповували.

Король знову викликав першого міністра.

– Це якесь неподобство. – мовив до нього. – Мене виставляють на посміховисько.

– Люди лиш рятуються, ваша величність. – відповів перший міністр. – Але скоріше вони готові сісти за грати, ніж знову працювати погано.

– Що ж тоді робити? Укази в нашій державі ще ніхто й ніколи не відміняв.

– Є інший вихід, – наважився запропонувати перший міністр, – навчіться ремесел. Тоді нікому не доведеться порушувати указ. І тим паче ви не будете виглядати смішно.

Король довго думав та врешті пристав на таку пропозицію.

Невдовзі королівство майстрів повернуло собі минулу славу. А його король став справжнім чародієм в усіх ремеслах і навіть перевершив у майстерності свого батька.