Іван Королевич - українські народні

Казка починається із бідного хлопчини, котрий не мав ні батька, ні матері. Коли дійшов він сімнадцяти років – господар за рік служби дав йому, крім їжі, ще й телицю.

Хлопець пив стільки свіжого молока, що став міцним парубком. Надумав він кинути службу і піти в мандрівку.

Йде хащами й степами. Раз бачить – на скелі стоїть чоловік і тре камінь на порох. Назвався він Сучикаменем, а хлопець – Королевичем, так йому сподобалось.

Вирішили вони силами помірятися. Сучикамінь вдарив Королевичем у землю – заглибив його до колін, а Королевич кинув Сучикаменем – заглибив аж до пояса. Витяг його й каже:

– Будьмо побратимами і не розлучаймося.

Ідуть вони лісами. Чують великий тріск. Дивляться – якийсь чоловічисько рівне дерево кривить, а криве виправляє. Звали його Кривихаща.

Визвав і його Королевич поборотися. Кинув Кривихаща Королевича і загнав у землю аж до пояса.

Розсердився Королевич, вискочив:

– Ну, держися добре! – крикнув Кривихащі.

І коли ним раз гупнув у землю, загнав до підплеч.

Витяг його, та й побраталися.

Пішли по світу троє. Королевич серед них за старшого. Ідуть лісами, горами. Приходять на одну полонину. Стоїть хата з дверима відчиненими, а ніде живої душі. Лише три рушниці висять на стіні.

Переспали ніч. Уранці Королевич з Кривихащею пішли на полювання. Скоро принесли до хати убитого вепра і знову пішли в хащу.

Сучикамінь варить їм полуденок: поставив на вогонь цілий котел м'яса. Та в одинадцять годин з'явився якийсь дід із бородою на два метри, назвався Ногтибородою і попросив через поріг його пересадити.

Сучикамінь пересадив діда через поріг і положив на піч, щоб зігрівся. Дав йому поїсти м'яса, а той ще просить.

– Більше не можу дати, бо нас троє – відказав Сучикамінь.

– Я з'їм оте м'ясо на твоєму череві та з хребта виріжу ремінь, – каже Ногтиборода.

Кинув Ногтиборода Сучикаменя на землю, взяв котел з вогню і висипав гаряче м'ясо йому на голе черево. І те м'ясо з'їв. А потім перевернув хлопа догори хребтом і видер ремінь на три персти. Сам зібрався, пішов геть.

Сучикамінь поставив варити друге м'ясо. Незабаром повернулися Королевич та Кривихаща. Ганьбився він сказати побратимам правду.

Переспали ніч. Тепер Сучикамінь йде полювати з Королевичем. Вдома залишився Кривихаща. Те саме й з ним сталося. Прийшли додому побратими, а полуденка нема. Сучикамінь знає, чого так, мовчить.

На третій день зостався вдома хазяйнувати Королевич. Приходить дідок і просить пересадити його через поріг.

– Перелазь сам, – відказав Королевич.

Просить Ногтиборода їсти.

– М'яса тобі не дам, на м'ясо є люди.

– Я з'їм оте м'ясо на твоєму череві, а із хребта видеру ремінь, – відказав дід.

Королевич схопив Ногтибороду і витяг дідика за хату. Розколов сокирою бука і прищепив розколиною дідову бороду.

Вернувся до хижі та й ладить полуденок. Приходять побратими – м'ясо вже готово. Пообідали вони.

Вийшли надвір, а там, де лежав бук, нічого нема: дід бородою потяг і дерево.

Королевич злякався:

– Браття, збираймося за дідом! Той може нас ізжити зі світу!

Ідуть вони слідом, бо бук наробив борозни. Прийшли до самого царського палацу – а цар дуже плаче, бо Ногтиборода узяв його три доньки.

Ідуть далі. Приходять до одної ями, а Королевич каже:

– Ідіть принесіть цвяха, дощок і дві тисячі метрів мотуззя.

Змайстрував він колиску і вирішив спуститися у підземний світ, а браттям звелів поклястися, що будуть чекати й витягнуть його нагору. Вони поклялися. Спустили його в землю.

А під землею Королевич знайшов дідову хижу. Заходить, а дід на печі курить залізну люльку.

Взяв Королевич і закрив діда в бочку, а сам рушив по кімнатах.

Заходить до одної, а там царська донька шиє на машинці. А машинка така: скільки собі задумаєш, стільки вона зшиє. Королевич розібрав машинку і склав у торбинку.

Заходить він до другої кімнати, а там царська донька вишиває квіти.

– Що то за голка? – питає Королевич.

– То голка така: що задумаєш, те вона й пошиє.

Королевич взяв до торби й голку.

Заходить він у третю кімнату. А тут царська донька ножицями крає полотно.

– Що то за ножиці? – питає Королевич.

– То ножиці такі: скільки собі задумав, стільки і покраєш.

Взяв і ножиці.

А потім зібрав царських доньок, пішов з ними до ями.

Поклав старшу царівну в колиску і дав знак, аби тягли. Витягли нагору – одну, другу, третю.

Тоді Сучикамінь з Кривихащею порадилися і вирішили Королевича підтягти до половини ями та й пустити униз, бо він молодшу царівну в жони собі візьме.

Але Королевич вгадав наперед думки побратимів. Поклав у колиску камінь і гукнув, щоб тягнули. Витягли вони до половини, а далі пустили. Королевич і побачив їх вірність.

Думає, як вийти? Вернувся він і йде тією дорогою, куди заходив Ногтиборода. Тут пустився вогняний дощ! І чує Королевич на дереві писк. Виліз на бука, а у гнізді троє змієнят. Розгорнув свого плаща і накрив їх від вогню, а сам сховався.

Прилетів Змій і каже:

– Який подарунок хочеш за те, що ти врятував моїх дітей від вогню?

– Хочу, аби ти мене виніс на землю.

– Я винесу, якщо даси мені дванадцять буйволів, дванадцять печей хліба, дванадцять бочок вина.

Узяв Королевич усе в хаті Ногтибороди. Приніс Змієві, поклав йому на хребет ще й бочку із Ногтибородою. І полетіли вони вгору.

Коли були від землі якісь дванадцять метрів, харчі уже вийшли, а Змій просить їсти. Королевич подав йому бочку з Ногтибородою. І Змій вилетів нагору.

Попрощався з ним Королевич. Йде собі у місто, але має дуже бідний вигляд: оброслий і обідраний. Заходить у місто, а там живе один кравець. Взяв він Королевича за помічника.

Завели його в кімнату, а тут було полотна на півтора року. Королевич на вечір замкнувся, поставив машинку, котра сама шила, вийняв ножиці, котрі самі краяли. Він усе пошив за одну ніч. Побачив це кравець і пустив чутку по світу, який у нього помічник.

Дізналися про це царські доньки і принесли шити сорочки женихам на весілля. Пошив він красні сорочки на Сучикаменя і на Кривихащу. І його позвали на весілля.

Тим часом Королевич уже прибрався, поголився. Прийшов до царського палацу. І сам – як жених. Упізнали його побратими і дуже злякалися. Королевич нагадав їм, як вони порушили клятву.

Царські доньки посвідчили, що то він їх визволив. І Королевич був уже у великій славі. Він узяв собі за жінку молодшу царівну й лишився на царстві.