Чарівні таблетки - Олег Шелепало

Жив на світі самотній аптекар Аспірин. Він готував ліки і тим самим заробляв собі на хліб.

Якось Аспірин надумав переглянути старі рецепти. Вони дісталися йому від батька, тому – від його батька і так далі – адже аптекарями були всі предки Аспірина.

Гортаючи пожовклі від часу папірці, Аспірин натрапив на один, де було кілька невідомих йому рецептів.

За цими рецептами аптекар виготовив таблетки. Потім написав велике оголошення: “Тут ви можете придбати ліки, які збільшать або зменшать ваш зріст, допоможуть схуднути або поправитись, змінити зовнішність або характер”.

Аспірин вивісив оголошення на дверях свого будинку, а сам сів біля вікна. В цей час мимо проїжджав дуже товстий купець. Він прочитав оголошення, зупинив візок і запитав:

– Чи правда те, що тут написано?

– Так, пане, – шанобливо вклонився Аспірин.

– Гаразд, дай мені таблетку від повноти. Спробую ще й твій засіб.

Години за дві по тому на подвір’ї в аптекаря зібрався гурт людей.

– Продай і нам таблетки! – гукали вони.

У натовпі аптекар помітив уже знайомого купця. Товстун виглядав значно стрункішим і хотів схуднути ще.

Торгівля пішла швидко. Одним кортіло підрости, другим навпаки – стати нижчими. Треті просили таблетки, щоб поправитись, четверті – щоб збільшити вуха або ніс, п’яті – зменшити їх. Купували також таблетки ощадливості, хитрості, спритності...

Минуло кілька днів. Завдяки купленим в Аспірина таблеткам, громадяни поробилися гарними, стрункими, ощадливими і спритними.

Але жоден чомусь не придбав таблеток скромності й доброти.

В місті раз-по-раз почали виникати суперечки. Люди годинами сперечалися, хто вищий або нижчий, товстіший чи худіший. Хто хитріший, ощадливіший. У кого довший чи коротший ніс, більші або менші вуха.

Потім сперечальники навипередки бігли до Аспірина і, щоб довести свою перевагу, купували по десять таблеток одразу.

Аптекар намагався пояснити людям, що цього робити не слід, але все було марним.

І тоді почалося неймовірне.

Двоє коротунів стали так швидко рости, що мало не попробивали головами стелю. Ледве встигли вискочити на вулицю. Інші раптом так зменшилися, що друзі потім їх довго шукали повзаючи по підлозі.

Ті, хто надумав схуднути, стали тоншими за палець. А товстуни навіть найширшими вулицями мусили ходити боком, аби не зачипитися за паркан чи будинок.

Декому довелося скручувати вуха в трубочку, щоб не волочилися по землі. Інші мусили когось наймати, аби підтримував довжелезного носа. Ті, що вирішили стати ощадливими, вже по три дні нічого не їли, а вдягалися лише у викинуте кимось драньтя. Хитруни ж перехитрували вже всіх і тепер заходилися обдурювати самих себе.

Люди встигли забути, що Аспірин радив їм не зловживати таблетками. Вони зібралися разом і рушили до нього.

Побачивши дивовижну процесію, аптекар укляк на місці.

– Зараз же дай нам інші таблетки! – гукали йому з юрби.

І він мусив розпочати торгівлю. Та дуже швидко всі з жахом побачили, що таблетки не допомагають стати такими, як раніше.

– Шарлатан! Злодій! – лютувала юрба, – Поверни нам людську подобу!

– Бий його! – вигукнув хтось.

– У мене немає інших таблеток, – злякано мовив Аспірин, відступаючи назад.

Але тут він згадав про таблетки доброти і скромності. “Треба їх негайно роздати, – вирішив, – може люди стануть добрішими і не чіпатимуть мене”.

– Стійте! – зупинив Аспірин передніх, що вже почали підступати до нього. – Зараз я винесу вам ліки.

Кожен, хто прийшов до аптекаря, ковтнув по таблетці. І сталося диво. Таблетки не тільки зробили людей добрішими та скромнішими, але й повернули їм звичайний вигляд.

Після тих подій Аспірин знищив усі таблетки та рецепти. Лише таблетки доброти та скромності залишив. Про всяк випадок.