Пан і водяник - чеська казка

В одного графа при замку була броварня. За броварнею ріс гарний сад, і панство туди ходило гуляти й розважатися, але хто залишався там пізніше десятої години, той при доброму здоров’ї додому не повертався. У річці, яка текла повз броварню, жив водяник, і коли він після десятої години стрічав у саду якого-небудь пана, то одразу ж душив його або кидав у річку, так що бідолаху добре товкло водою об каміння і він повертався додому весь у синцях.

Водяник любив навідуватися до броварні, і броварі його вже знали, бо він носив куций зелений фрачок, в якого одна пола завжди була мокра і з неї капотіла вода. На броварні він нікому не робив капостей, допомагав молоти солод, а коли йому давали трішки пива, то й сам працював за чотирьох.

Поряд з броварнею стояв млин, і в мірошника була вродлива дочка. Один сільський парубок, добрих батьків син, кохав ту дівчину і просив мірошника віддати дівчину за нього. Та мірошник не хотів і чути про це, бо затявся, що віддасть дочку тільки за якогось пана із замкової канцелярії. Вже він і нагледів одного. Був той пан старий, лисий і худющий, як тріска, але страх який багатий. Дівчина йому припала до серця, і мірошник вже тішився в душі, як-то доця його їздитиме в панській кареті.

Дочка плакала, просила батька не силувати її, але мірошник гнівався і грозився вигнати її з хати світ за очі.

Якось прийшов парубок до млина. Мірошник почав кричати, щоб той забирався геть, а якщо насмілиться прийти знову, то він, мовляв, нацькує на нарубка собак. Гірко стало хлопцеві, відступив він за млин, сів при березі на пеньочку та й заплакав. Раптом мов з-під землі де не взявся перед ним водяник і питає:

– А чого це ти, хлопче, так журишся?

Упізнав парубок водяника, але такий був зажурений, що навіть не здивувався, а просто відповів:

– І не питай, все одно мені не допоможеш!

– Хтозна,– промовив водяник.– Ти мені тільки звірся, бо я багато чого знаю і чимало можу зробити.

Дивно було парубкові, що водяник його так випитує, отож вирішив він одвести душу і про все розповів: як його мірошник прогнав і як хоче він свою єдину дочку віддати старому панові з замку.

– Не бійся, я тому панкові женихання з голови вижену,– втішив парубка водяник.– Приходь завтра опівдні до цього пенька і поклади отут, біля води, козубець з горохом і молоточок. А сам катай у вільшину, що за млином. Там буде мельниківна, то ти скажи їй, що як панок із замку прийде в гості, хай заведе його до млина. А що далі буде – побачиш!

Зробив парубок усе, як йому водяник звелів: знайшов у вільшині дівчину і пояснив, що треба зробити. Під вечір прийшов до млина пап із замку, мірошник звелів дочці убратися в найкращі шати і попросив гостя залишитися на вечерю. Метнувся він на хвилинку до льоху по вино, а дочка тим часом погукала пана до мукомельні подивитися, як з-під жорен біжить борошно. Старий пішов би за нею куди завгодно, та тільки переступив він поріг, як дівчина враз замкнула двері і втекла у свій ванькирчик.

А в мукомельні у цей час причаївся водяник. Схопив він пана, скинув з нього черевики і заходився забивати молоточком горох у п’яти, горошину за горошиною, аж поки весь козубець спорожнів. Пан спершу зомлів з переляку, потім очуняв і почав благати відпустити його.

– Я тебе відпущу,– прогугнявив водяник,– якщо заприсягнешся, що ніколи більше не ввійдеш до млина, а мірошникові перекажеш, що його дочка тобі не потрібна. Тільки ж гляди, лихо тобі буде, коли мене обдуриш!

Напівживий з переляку, пан пообіцяв усе зробити і молив водяника відпустити його. Відчинив водяник двері млина і тієї ж миті зник з очей. Пан мерщій взувся, але не міг навіть звестися на ноги.

Тим часом мірошник почав уже шукати пана, і коли почув від дочки, що той дивиться на жорна, то й сам побіг туди. Пан сидів на купі мішків і побивався, що в нього заболіли ноги і він не може навіть поворухнутися. Попросив він мірошника, щоб той звелів челяді віднести його до карети, і одразу ж поїхав додому. Наступного дня відписав він у млин листа, що мельниківна його, мовляв, не обходить і що млин йому без інтересу.

Мірошник був дядько гордовитий, прикро йому зробилось, що панок його спекався і що люди з нього глузуватимуть, тож і не знав він, на яку стати. Тоді хазяйський син прислав до млина свата, і той усе владнав. Мірошник більш не коверзував, сказав, що віддасть дочку за парубка, отож за місяць і весілля зіграли.