Гонитва за тінню - Євгенія Чернюх
- Наша Мія вважає, що Вольдемар може бути вбивцею. – пояснив Матвій вглядаючись в красиве обличчя Мії, яке враз стало пурпуровим.
Здавалося, йому приносило особливе задоволення виставляти її припущення на загальний осуд. Остап з Юлею розсміялися, наче змагаючись, хто голосніше.
- Коли ви друзі лише в’їхали в будинок, у Мії була фантазії, що ви... увага... – Остап витримав театральну паузу. – Злочинне угрупування і займаєтеся пограбуванням банків та ювелірних крамниць.
Вони зареготали і навіть Матвій широко посміхнувся. Мія повернулася до нареченого одним розчарованим поглядом показуючи наскільки низько він вчинив, розповівши те, що вона довірила лише йому.
- Вибач. – протягнув хлопець геть не відчуваючи почуття вини. – А можна я ще про бюстгальтер розповім. – він зайшовся ще гострішим реготом.
- Обов’язково розкажи. – підтримала його хіхікаючи Юля. – А то Соломія нам лише про сумне розповідає. Наприклад про вбивства. Що ти там мені вчора про Катерину говорила? – натякнула на дзвінок до Матвія.
- Знову Катерина! – Остап плеснув рукою по столі. – Я думав, ми вже закрили цю тему. Можна хоч раз спокійно повеселитися, без оцих твоїх вигадок?!
- Повеселитися?! – тон Мії набув гнівливості, натякаючи, що і її терпінню є межа. – А давайте. Давайте зараз зателефонуємо і побачимо, хто візьме слухавку.
Веселощі за столом умить перетворилися на напругу. Юля тайком забрала свій смартфон зв стола і поклала на коліна.
- У тебе ж зберігся номер з якого Катерина телефонувала кілька днів тому. – Соломія гострим поглядом вперлася у Юлю.
Остап схопив дівчину за руку намагаючись її заспокоїти. Але та шарпнула руку і продовжила.
- Поговоримо, запитаємо, як вона себе почуває. Якщо вона жива, звісно.
Кров вмить відпливла від обличчя Юлі. Та зробилася мертвецько бліда.
- Вона... – набрала в легені повітря. – На домашній телефонувала. – нервово сіпнула плечима.
Остап голосно зітхнув зиркнувши з докором на кохану. Вона відчула себе остаточно переможеною. А може він правий і вона дурницями займається... Ну не її це... Які великі розслідування, якщо вона навіть бабульку знайти не може. Лише себе осоромила.
- А найцікавіше у цій історії знаєте, що? – вдумливо промовив Матвій крутячи в руках келих із соком. – Що вона таки додзвонилася. Домашнього телефону у нас же ніколи і не було.
Він повернувся до дружини і закинувши руку їй за спину нахилився ближче.
- Юлясь... Що відбувається? Ану зізнавайся... Ти бабку прибила? – на його устах з’явилася глузлива посмішка.
Дівчина негативно замотала головою інстинктивно відсунувшись.
- Це жахливо, я знаю... – тихо пробелькотіла. – Я не хотіла. Не хотіла брехати. Мені дуже соромно... Вибачте будь ласка.
Навколо утворилася зловіща тишина.
- Я збрехала про дзвінок Катерини, бо не хотіла аби Соломія до нас більше ходила.
Мія сіпнулася наче хтось окропом облив. Вона готова була почути будь-яку правду, але точно не таку. А погляд Остапа лише додавав сорому.
- А знаєте... – Юля посмілішала. – Нічогісінько мені не соромно! – крикнула привертаючи увагу інших відвідувачів. – Чому мені взагалі має бути соромно?! Це не я за чужими чоловіками бігаю. – піднялася так різко, що стілець із шумом перевернувся.
Кинувши гнівний погляд на Мію жінка швидко вийшла з залу.
- Вибачте. – тихо промовив Матвій виймаючи гроші. – У Юлі теж є свої фантазії.
І залишивши на столі кілька купюр пішов слідом за дружиною.
Остап ще кілька хвилин сидів мовчки переварюючи все почуте.
- Я не знаю що на неї найшло. – Мія обережно підняла стілець. – Я до них заходила буквально кілька разів... Але її ревність не знає кордонів. Та Матвій мені взагалі не подобається!
Складалося враження, що вона переконує в цьому сама себе.
- Вибач за зіпсований вечір...
- Головне, що сумка знайшлася. – Остап впихнув у руки Мії клатч і навіть не глянувши на неї пішов геть.
