Спадок на трьох - Ілона Волошин

— Ми на місці! — каже Френк, відчиняючи дверцята.

Ліфтом піднімаємося на дев'ятий поверх і коли він зупиняється, місіс Ханна скеровує най йти за нею. Жінка відчиняє двері, а я, в очікуванні зустрічі з братом, добряче хвилююся. Саме зараз моє життя може змінитися назавжди. Відчуття всередині мене змішані. Я й уявити не можу, що тут, у Вашингтоні, у мене за два тижні з’явився брат. Серце вистрибує з грудей, поки жінка відчиняє замок і от нас запрошують увійти до середини. Її очі палають. Вона веде мене до кімнати, а в коридорі на стіні я натрапляю на фотографію Ханни й Емелін. Якою ж вона була красунею з щирими очима. Навіть через фото двадцятирічної давності я відчуваю її енергію і позитив. Її історія вражає, як відчайдушно вона боролася зі своїм внутрішнім страхом заради сина і близьких. Справжня героїня!

— Люсі, заходь! — покликала тітонька Ханна.

Ввійшовши, я відчула, ніби серце зупинилося. Просто зараз я стою перед юнаком на відстані двох метрів і не вірю своїм очам. Я бачила цього хлопця біля могили батька два тижні тому. Так, це він! Це точно був він!

— Привіт! Я Оскар! — підійшов до мене і простягнув руку.

— Приємно познайомитися, Люсі! — відповідаю трохи невпевнено.

— До мене не щодня приходять сестри знайомитися, тому я трохи розгублений, — пожартував він, а я чомусь одразу згадала Емелін.

— І я теж, — підтримую.

— Ну ж бо, обійміться! — сказала тітонька Ханна і підштовхнула нас один до одного. Нам просто не залишили вибору…

— Не віриться, що у мене з’явився брат! — кажу я, уже не стримуючи емоцій.

— Я теж радий нашому знайомству! Коли Френк розповів мені про вас, я дуже хотів познайомитися, — відповів Оскар.

— Я заварю нам чаю, — мовить тітка Ханна і залишає нас з Оскаром наодинці. Ми сідаємо на м’який диван, де ліворуч від нас простягається вікно, крізь яке можна побачити усе місто.

— Оскаре, скажи, чому Френк називає тебе Девідом?

— Це ім’я мені дуже подобається, чомусь воно нагадує про дитинство. Друзі і близькі кличуть мене Девідом вже дуже давно.

— Повірити не можу в те, що відбувається...

— Люсі, як тобі вдалося знайти мене? — питає Оскар. Я не довго думаючи, виймаю з сумочки золотий півмісяць.

— Твій кулон… Я знайшла його в машині Френка, а до цього я бачила такий самий на фотографії у батьковому кабінеті. Так я й вийшла на твій слід.

— Тобі вдалося знайти мене лише завдяки кулону?

—  Не лише… — продовжую вести — просто, я зустріла потрібних людей у потрібний час.

— Але я вийшов на твій слід першим. Пам’ятаєш той день на кладовищі? — Оскар розсміявся.

— Еге ж, гонщику.

— А ось і чай, — повернулася тітонька Ханна разом із Френком, розлила гарячий чай у чашки. — Пригощайтеся!

— Що плануєте робити далі? — запитує Оскар. — Ви ж не надовго сюди?

— Так, я скоро повертаюся до Сан-Франциско. У планах ще познайомити тебе з сестрою.

— Було б чудово!

— Так, але не поспішатимемо. У неї зараз сімейні негаразди, тож спершу нехай усе владнається.

— Щасти вам! — каже Оскар.

— Дякую, брате.

— Передавай їй мої вітання! Надішлю листівку з недалекого Вашингтона! — усміхнувся Оскар.

— Обов’язково передам. Ви точно порозумієтеся!

³

Повертаючись додому в піднесеному настрої, Френк привіз мене під будинок, а сам поїхав далі по справах. Я дуже вдячна йому за допомогу. Він відіграв ключову роль у справі про нашого брата.

— Люсі! — почула я, як Ґвен спускається сходами. Вона має просто чудовий вигляд.

— Сестро? — кажу я, коли вона зупиняється переді мною на відстані витягнутої руки.

— Люсі! — на її обличчі засяяла щира усмішка і вже за мить ми злилися в міцних сестринських обіймах.

— Ґвен, я така рада, що з тобою все гаразд!

— Дякую тобі! Ти зробила щось неймовірне. Як тобі вдалося розкрити Браянову таємницю?

— Ох, Ґвен! Це було не так складно, але й нелегко. Головне — люди, які трапляються на твоєму шляху.

— Ти у мене найкраща!

— А ти у мене! — радісно відповідаю я, міцніше обіймаючи сестру. — Ґвен, люба, що ти плануєш робити далі?

— З Браяном?

— Так.

— Ми розлучаємося. Через тиждень буде перше засідання, і Адам каже, що нас розлучать вже на ньому.

— Ґвен, якщо тобі потрібна буде допомога, можеш завжди на мене покластися.

— Знаю, люба. Тепер у нас усе буде інакше. От тільки знаєш, батьків спадок таки розділимо на трьох. Виконаємо його останню волю. Я хочу продати будинок, він мені більше не потрібен.

— Ти впевнена? Все-таки, ти тут виросла, це твій дім.

— Так, ти права. Тут минула велика частина мого життя. Ці стіни бачили мене різну, тут я подорослішала. Але не слід забувати про ще одну домівку. Багатство батька, звісно, важливе, але я не зможу залишитися тут після всього, що сталося. Ці стіни тиснуть на мене.

— То ти… Ти повертаєшся до Сан-Франциско? — я ледь не підстрибую від радості.

— Так! Гадаю, що Метью вже давно пора познайомитися з бабусею.

— Уже всоте кажу це, але я знову не можу в це повірити! Вона буде дуже рада вас побачити!

— Пропоную їй нічого не казати, нехай це буде сюрпризом.

— Гаразд. Вона буде у захваті.

— Тепер залишилося лише визначитися з датою і купити квитки на літак.

— Фух, ледве встиг! В аеропорту зараз такі черги, — прибігає до нас Френк, весь спітнілий. — Ось ваші квитки. Вечірній рейс бізнес-класу.

— Френку, як ти встиг? Ми щойно про них говорили! —  дивуюся.

— Так, виліт завтра о десятій. — читає водій.

— Завтра? О ні!

— Щось не так? —запитує Ґвен.

— Я хочу познайомити тебе з кимось до вильоту.

— Цікаво, що ти придумала?

— Оскар був би радий познайомитися з ще однією сестрою.

— О, Люсі. Я залюбки! Ти зможеш домовитися з ним про зустріч завтра вранці? — я повертаюся до Френка, який досі тримає в руках пару квитків.