Фантомна довіра - Лана Вернік
— Знайшла щось цікаве? — запитав він, кладучи руку їй на талію.
— Так… Я раніше бачила, але не знала, що це за рослина…
— У Таїланді він вважається священним, — продовжувала Серафима Едуардівна, — на тих, хто ним володіє, чекає удача і щастя. Фікус у домі — стимулятор приємної атмосфери та затишку, допомагає вирішувати проблеми… Так там вважають. А от у слов’ян, чомусь, фікус вважають поганою рослиною… — жіночка розвела руками, не розуміючи причини.
— Ти хочеш такого фікуса? — поцікавився Степан у Лариси.
— Так. Я хочу оцей і оцей, — вона вказала на рослинки з білим і жовтим краєм.
— Старлайт і Голден кінг, — кивнула жінка.
— Скільки? — запитав Степан.
— Ну… — зам’ялася жінка. — Я не знаю…
Він поглянув на Ларису, котра розгублено дивилася на нього. Дістав з кишені шкіряного піджака п’ятдесят гривень і поклав перед жінкою, котра не вірячи своїм очам завмерла.
Лариса взяла коробочки з-під йогурта з маленькими рослинами.
— Я беру ось ці. Дякую.
— У вас є щось менше?.. — спромоглася вимовити Серафима Едуардівна.
— Здачі не потрібно. Вибачте, ми поспішаємо, — сказав Степан, скеровуючи Лору до авто.
Сусідки “по базару” почали вітати маленьку інтелігентну жіночку з першим продажем, а Степан поспішно забрав Лору до машини. Він був не дуже задоволений діями Лори. Тоня чекала їх на задньому сидінні.
— Привіт, наречена. Що ти там робила? — поцікавилася вона у подруги.
— Привіт. Знайшла фікуси, — Лора продемонструвала їй дві коробочки з молодими рослинками.
— Фікуси… Для чого?
Степан сів в машину і, завівши, почав виїжджати на проспект Перемоги.
— Я давно хотіла такі.
— Лоро, ми могли заїхати у квітковий магазин і купити там все, що ти хочеш, — сказав Степан.
— Могли. Але Серафима Едуардівна продає ці рослини там не від солодкого життя… І я… — їй перехопило горло, — мені захотілось їй допомогти.
— Ой, Ларисо, ти щось як вигадаєш, — зітхнула Тоня, — звідки ти знаєш, чому вона там стоїть? Я взагалі не дивлюся на тих торгашів — я на них сердита. Стоять там днями, пройти неможливо. Особливо, коли поспішаєш на пари, а там не протиснутися через них.
Степан поглянув, як Лора знервовано перебирає тоненькі пагони молодих фікусів і нічого не сказав. Хотіла допомогти… Побачила стареньку… Добре, що вона не бачить того, що відбувається в Африці…
Наступного дня поїдуть та куплять гарного шамотного горщика і грунт. Ці два фікуса Лора посадить разом, бо Серафима Едуардівна казала, що можна посадити їх разом і переплести. Для дівчини ці дві рослини були дуже символічними — це як вона і Степан, що відтепер будуть разом. Різні, але для всіх вони дуже скоро стануть одним цілим... Про ці свої думки не казала нареченому — ще б сміявся...
Степан не заперечував проти рослин. Якщо вона хоче — нехай. Йому байдуже до цих всіх зелених бур’янів. Він не розумів знаходження рослин в будинках і квартирах. Кисень у достатній кількості вони виділяти не здатні, хіба що джерело вологи… А ще вони збирають пил, але якщо мАлій це подобається — хай возиться.
Той вечір проведуть з Тонею, подруга буде розпитувати про плани на майбутнє. Вона хотіла бути дружкою — Лора не заперечувала. А Степан сказав, що тоді Бакеро буде дружбою, бо він вагався кого саме брати. Про точну дату потрібно ще подумати — у перших числах липня він має завершити справи з Кірою Дмитрівною, можливо, 11 липня, це субота, але потрібно буде ще подумати... Коли відійшов поговорити по телефону — Тоня зізналася подрузі, що той візит до ювелірного магазину був не просто так зроблений і вона кивала головою, тепер розуміючи, яким чином Степан вгадав розмір. Краще б подруга нічого не казала...
На тижні Степан купить Лорі теплі речі, бо починалися морози і на вихідні в селище Лариса поїде вже у новій дублянці з якоїсь там лами. Звістка про те, що “Відьмак покликав Лариску Ільченко заміж” стане новиною номер один на кілька місяців. Навіть Ганька сусідка не витримала і прийшла привітати Лору, коли та сідала до машини їхати назад у Київ, а заразом і поглянути на каблучку, що сяяла на пальці дівчини.
— Оце понадивлюються фільмів… Як у кіно все хочуть… Заручини, потім вечірки дівчачі і хлопчачі…
— А чом би й ні? — усміхнувся Степан.
— От у наші часи сватів засилали, стола накривали… видно було, що дівчину заміж зовуть, а зараз… хто ж на того пальця дивитися буде?
— Ви прийшли, — засміявся він, відчиняючи Ларисі дверцята, і сусідка, насупившись, відійшла вбік.
Хризонівна насуплено вислухала новину і, скривившись, сказала.
— Роби що хочеш. Це твоє життя.
Степан попросив Лору взяти з дому документи. На тижні почав робити їй закордонний паспорт. Від Лори було потрібно лише сфотографуватись і поставити пару підписів. Для чого паспорт? Буде сюрприз.
Сюрприз полягав у тому, що Новий рік Степан хотів зустріти за кордоном, і вони полетять у теплі краї на тиждень. Хотілось би на довше, але зміг викроїти лише 8 днів, один з яких займуть переїзди і перельоти в обидва кінці.
Про місце, куди вона летить, Лора дізналась вже в аеропорту. Шарм-еш-Шейх. Єгипет.
— Степане… Це ж, мабуть, дорого… — прошепотіла Лариса, дізнавшись пункт їхнього призначення.
— МАла, за це не хвилюйся. Єгипет — він цікавий. Тая тоді наговорила зайвого, я хочу змінити твоє враження про цю країну, — він усміхнувся.
— Та я її особливо і не слухала…
— Вона поїхала не в сезон. Як на мене, в Єгипет слід їхати взимку — не так пече, а вона поперлась навесні, коли сонце вже шкварить.
— А ти там вже був?
— Був, — він кивнув, — а тепер і ти побуваєш.
— А з ким?
— З ким? — Степан повагався якусь мить, чи говорити, а потім таки сказав, — зі своєю колишньою дівчиною. Але з нею я був в Хургаді, а з тобою ми їдемо в Шарм-еш-Шейх.
— А з якою саме?..
