Фантомна довіра - Лана Вернік

— ВІдмовитися від Степана.

Фурія не зупинилася, а мовчки йшла далі. Значить, Лариса права — він і є ціною угоди.

— Ти здогадалася про це ще в Києві?

— Так.

— А чому ти вирішила, що я попрошу тебе саме про це?

— Бо він потрібен вам абсолютно вільним.

— Він потрібен не мені, а нашій роботі. Романтичний мотлох в голові — відволікає. Декілька років тому я допомогла його тодішній дівчині відкрити власну справу, про яку вона давно мріяла. Стефан збирався їй і сам допомогти, почав підготовку документів, але я його випередила. Зараз у неї — успішний бізнес, вона прийняла мої умови і лишилася ДУЖЕ задоволеною. Я можу посприяти і тобі отримати те, про що ти мрієш.

— А якщо я мрію про нього?

Фурія зупинилась і обернулася до Лори, прошивши її крижаним поглядом.

— Такого варіанту немає. Я не дозволю ні тобі, ні будь якій іншій дівчині звернути його з цього шляху. Ти не розумієш його унікальності. Стефан має ВЕЛИЧЕЗНИЙ потенціал. Такі, як він, народжуються не часто. Його розум і здібності — неймовірне поєднання. Які б складні задачі перед ним не поставали — він їх вирішує граючись. І Стефан вже працює на міжнародному рівні. Так, я іноді залучаю його до операцій всередині країни, котрі для нього — як дитячі забавки. Його робота важлива для СВІТУ. Ти розумієш масштаб? СВІТ і ти… зі своїми хтивими бажаннями. 

Лора опустила погляд. Вона ж і справді не являє собою нічого цінного…Вона не поліглот, ніяких особливих талантів не має. Можливо, якби був час на навчання у школі, то вона б закінчила школу з золотою медаллю і тоді… вона могла б хоч якось наблизитися до рівня Степана, а так… вона — ніщо... Але в момент, коли Лора готова була сама собі зізнатись у власній нікчемності, мозок нагадав слова Степана, що Фурія — “маніпулятор”. Слід обережно і вдумливо сприймати все почуте від неї.

Степан розумний. Так, Лора це знала і для неї він дійсно унікальний, але чи дійсно він такий унікальний для Фурії? Чи варто посилати таку важливу людину в Африканське пекло? З ним там може трапитися будь-що… Можливо, він просто зручний? Йому не потрібен перекладач, у нього прекрасна військова підготовка, він вміє залагоджувати різні складні конфліктні ситуації… Універсальний солдат. Кіро Дмитрівно, ви лукавите… 

— А йому мої бажання подобаються, — сказала Лариса, піднявши погляд на холодну блакить очей Кіри Дмитрівни, — Степан — жива людина. Він не робот, котрий виконує задачі і нічого не здатен відчувати. Я потрібна йому… так само, як і він мені.

— Ти йому не потрібна. Відколи він повернувся в Україну — таких, як ти, у нього були десятки. Я вже мовчу про закордонні поїздки. Ти ж не сподіваєшся, що він там буде зберігати тобі вірність?

Лора не знала що відповісти. Серце стислось і завмерло, в голові загуло. Вона боялася навіть думати про “вояж по Африці”, бо це — надовго. Про його вірність ТАМ не думала, просто вірила, що інших не буде і все… Обличчя ніби заніміло і губи не хотіли навіть рухатися, але вона все ж вирішила відповісти.

— Значить... скоро він піде від мене сам. І вам немає необхідності метушитися і влаштовувати мене на навчання в університет. Просто трохи почекайте… і все буде так, як ви хочете, — сказала Лариса, опустивши очі. Вона не вірила в те, що казала… Не вірила, що Степан піде... А Фурія не відводила від Лори пильного проникливого погляду.

— Він завтра їде. Його не буде майже три місяці. Ти втрачаєш реальний шанс покращити своє життя зараз. Я більше не повторюватиму тобі своєї пропозиції.

— Нехай. Я не піду від нього. Я не зможу… — голос починав тремтіти.

— Ти вагітна? — насупивши брови, запитала Кіра Дмитрівна.

— Ні...

— Впевнена?

— У мене зараз місячні...

— Що ж… це добре. Так мені буде легше вас роз'єднати, — Фурія озирнулася. Вони вже досить далеко відійшли, — Ходімо назад… Марина накривала обід, коли я приїхала.    

Кіра Дмитрівна пішла, а Лариса не могла зрушити з місця. Ноги ніби налилися свинцем. Вона дивилася, як від неї віддалялася неймовірно гарна тендітна жінка, у білосніжній дорогій сукні, неспішним прогулянковим кроком повертаючись до своєї такої ж білосніжної дачі. Красива, елегантна, безсердешна… Йде, насолоджуючись пейзажем, щойно озвучивши свій намір зруйнувати її життя… 

Сльози самі навернулись Лорі на очі і, сівши на гарячий пісок, вона розплакалася. 

Підїхавши до двору, вже під вечір, Степан побачив відчинені ворота. Дивно. Чому Макар їх не зачинив? І чому відчиняв? Коли в'їхав — помітив білий Land Cruiser, запаркований збоку, біля альтанки. Насупився. Він добре знав чиє це авто — Фурії, і вона не попереджала про свій візит… Біла постать вийшла з тераси і пішла до нього. Степан вийшов з машини і поглянув згори вниз на свою кураторку.

— Щось довго ти їздив, — сказала Кіра Дмитрівна, підійшовши ближче, — все добре?

— Так. Все так, як потрібно. А що ви тут робите?

Розмовляли без вітань. Як завжди.

— Це моя дача. Ти забув?

— Домовленість була, що ця дача у моєму повному розпорядженні до 12 серпня, а сьогодня, як я знаю, лише 11, — він дивився на жінку, примруживши погляд.

— Мені захотілося поїхати до моря, — Фурія усміхнулася.

— Чому не попередили про приїзд?

— Не бійся, я не лишусь, у мене справи в місті. Власне, я вже їду. Тільки віддам тобі подяку за виконану роботу, — з кишені сукні Фурія дістала конверт і подала Степану. Він зазирнув, перерахував долари і закинув конверт на торпеду позашляховика.

— Конверт міг привезти кур'єр, як завжди, — сказав він, впиваючись поглядом в холодну блакить погляду жінки. — Що ви хотіли від Лори?

— Вона відмовилася від університету.

Степан мовчки дивився на Фурію. 

— Хоче — тебе, але не отримає.

— Це моя остання поїздка.