Кишеня, повна жита - Агата Крісті
— У такому разі розповідайте, міс Дав. Ми з вами зустрілися віч-на-віч, без свідків, як ви вже, бачу, помітили.
Вона відхилилася назад, похитуючи своєю стрункою ногою і звузивши очі.
— Дозвольте мені відразу сказати, що я не почуваю особливої відданості своїм працедавцям. Я працюю на них, бо вони мені добре платять, і я наполягаю, щоб мені платили добре.
— Я трохи здивований, що ви знайшли собі таку роботу. Мене вразило, що ви з вашим розумом та освітою…
— А ви хотіли б, щоб я — зі своїм розумом та освітою — сиділа сиднем у якійсь конторі? Або переписувала папери в одному з міністерств? Мій любий інспекторе Ніл, тут я знайшла собі роботу, яка мене цілком улаштовує. Люди готові платити що завгодно — що завгодно — тому, хто може звільнити їх від домашнього клопоту. Знаходити й наймати домашню прислугу — неймовірно нудна справа. Треба листуватися з агенціями, публікувати оголошення, розмовляти з людьми, домовлятися про зустрічі і дбати про те, щоб уся домашня робота робилася швидко й гладко, що, безперечно, вимагає тих здібностей, якими більшість цих людей не володіють.
— А якщо ваш персонал, після того як вам пощастило зібрати його, раптом надумає вас покинути? Я чув про такі випадки.
Мері усміхнулася.
— Якщо виникне необхідність, я сама зможу застеляти ліжка, пилососити в кімнатах, готувати їжу й подавати її на стіл, і різниці в обслуговуванні ніхто не помітить. Звичайно, я намагаюся не рекламувати свої таланти. Це могло б створити для мене проблеми. Та я завжди переконана в тому, що можу затулити будь-яку невеличку прогалину. Але такі прогалини виникають нечасто. Я працюю лише на дуже багатих людей, що готові заплатити будь-яку ціну, аби їм жилося комфортно. Тому і я спроможна платити добре, і знайти кваліфікованих людей мені неважко.
— Таких, як ваш дворецький?
Вона подивилася на нього зацікавленим, оцінливим поглядом.
— З подружжями завжди виникають проблеми. Крамп залишається тут працювати через місіс Крамп, що є однією з найкращих кухарок, яких мені доводилося стрічати. Вона справжній діамант, і я готова піти на будь-які жертви, аби тільки вона залишилася зі мною. Наш містер Фортеск’ю любить добре попоїсти — любив, треба сказати. У цій родині ніхто не стане обмежувати себе в їжі, а грошей у них хоч греблю гати. Масло, яйця, вершки — місіс Крамп може замовляти все, що їй заманеться. Що ж до Крампа, то свою роботу він робить справно — і то гаразд. Срібло в нього завжди начищене до блиску, і за столом він прислуговує непогано. Я тримаю в себе ключі від винного погреба й пильно наглядаю за віскі та джином і за тим, як він виконує свої обов’язки дворецького.
Інспектор Ніл підняв брови.
— Незрівнянна господиня великого дому.
— Я вважаю, що повинна вміти все робити сама. Тоді в мене ніколи не виникатиме така необхідність. Але ви хотіли знати мою думку про цю родину.
— А таки справді хотів. Якщо ви нічого не маєте проти.
— Усі вони — люди вкрай непривабливі. Покійний містер Фортеск’ю був шахраєм, який умів завжди виходити сухим із води. Він дуже любив похвалитися своїми блискучими й сумнівними оборудками. Витонченими манерами він не відзначався, був брутальний і нахабний — одне слово, самодур. Місіс Фортеск’ю — Адель — була його другою дружиною, і років на тридцять молодша, ніж він. Він натрапив на неї в Брайтоні. Вона працювала манікюрницею й полювала за великими грошима. Вона дуже гарна — справжній шедевр сексуальної привабливості, якщо ви розумієте, про що я кажу.
Інспектор Ніл був шокований, але намагався приховати свої почуття. Йому здавалося, що така дівчина, як Мері Дав, не мала б говорити цих речей.
Але молода леді говорила далі, анітрохи не бентежачись:
— Адель одружилася з ним задля грошей, тут сумніватися не доводиться, і його син Персівал та дочка Ілейн мало не сказилися від люті, коли він це утнув. Вони ставляться до неї з відвертою грубістю, але в неї вистачає розуму не перейматися цим і навіть нічого не помічати. Вона знає, що може крутити старим, як їй заманеться. О, прокляття, я знову переплутала час, ніяк не можу звикнути до думки, що він мертвий…
— А тепер послухаймо про сина.
— Про любого Персівала? Про Вала, як називає його дружина. Персівал — це солодкомовний лицемір. Він манірний, лукавий і хитрий. Він боїться батька й завжди дозволяв тому сварити себе, але в нього вистачає розуму, щоб урешті домагатися свого. На відміну від батька, він тремтить над грішми. Економія — одна з його пристрастей. Саме тому він так довго не може знайти собі власний дім. Володіючи тут кількома кімнатами, він заощаджує собі гроші.
— А його дружина?
— Дженніфер — особа лагідна і здається дуже дурною. Але я в цьому не переконана. До свого одруження вона була медсестрою у шпиталі й доглядала Персівала, коли той захворів на запалення легень, довівши свої турботи про нього до романтичного завершення. Старий був дуже розчарований цим шлюбом. Він був снобом і хотів, щоб Персівал знайшов собі те, що він називав «доброю партією», він терпіти не міг бідолашну місіс Вал і ставився до неї з підкресленою зневагою. Думаю, і вона не любить — не любила — його. Її головні інтереси — ходіння по крамницях і кіно; її головна проблема в тому, що чоловік дає — давав — їй мало грошей.
— А що дочка?
— Ілейн? Мені дуже шкода Ілейн. Вона непогана людина. Із тих школярок, що так і не виросли. Вона дуже добре грає у всілякі ігри й приділяє багато уваги дівчаткам-скаутам та іншим подібним речам. Нещодавно в неї був роман з учителем із «сердитих молодих людей»[9], але батько з’ясував, що молодик прихильний до комуністичних ідей і з нещадною категоричністю поклав кінець тій романтичній історії.
— А в неї не стало духу чинити йому опір?
— У неї стало. Відступився від неї саме той молодик. Тут знову, я думаю, ішлося про гроші. Ілейн, на жаль, не вельми приваблива, бідолашна дівчина.
— А що ви скажете про другого сина?
— Я ніколи його не бачила. Він гарний і привабливий, — так усі кажуть, — але надто схильний до
