Кишеня, повна жита - Агата Крісті
Вона стримано привіталася з ним.
— Інспектор Ніл?
— Так. А це сержант Гей. Містер Фортеск’ю, як я вже повідомив вам по телефону, помер у шпиталі Святого Юди о дванадцятій годині сорок три хвилини. Схоже, сьогодні вранці за сніданком він щось з’їв, і це «щось» стало причиною його смерті. Тому я попрошу вас провести сержанта Гея на кухню, де він зможе з’ясувати, що сьогодні подавалося вам на сніданок.
Її очі на мить зустрілися з його очима, у них промайнув замислений вираз, але потім вона кивнула.
— Звичайно, ми його туди проведемо, — сказала вона й обернулася до дворецького, який стояв поруч, незграбно переминаючись із ноги на ногу. — Крампе, будь ласка, проведіть сержанта Гея на кухню й покажіть йому те, що він захоче побачити.
Двоє чоловіків пішли разом. Мері Дав сказала, звертаючись до Ніла:
— Ви, певно, хочете увійти?
Вона провела його в дім і зайшла до кімнати першою. Це було нічим не прикметне приміщення, над яким висіла назва «Кімната для куріння» — обшиті панелями стіни, багаті шпалери, великі набивні крісла, на стінах, як годиться, — гравюри на спортивні теми.
— Будь ласка, сідайте.
Він сів, а Мері Дав сіла навпроти нього. Він звернув увагу на те, що вона обрала собі місце навпроти світла. Незвичайний вибір для жінки. А тим більше незвичайний, якщо жінка хоче щось приховати. Та, можливо, Мері Дав немає чого приховувати.
— Це велика прикрість, — сказала вона, — що всі люди з родини відсутні. Місіс Фортеск’ю може повернутися в будь-яку хвилину. І так само о будь-якій хвилині може з’явитися місіс Вал. Я надіслала телеграми містерові Персівалу Фортеск’ю на кілька адрес.
— Дякую вам, міс Дав.
— Ви кажете, що смерть містера Фортеск’ю, можливо, спричинена чимось таким, що він з’їв за сніданком? Тобто він став жертвою харчового отруєння — це ви маєте на увазі?
— Можливо, — підтвердив він, не відриваючи від неї пильного погляду.
Вона відповіла йому стриманим голосом:
— Це здається малоймовірним. Сьогодні вранці на сніданок подавалися яєшня з беконом, кава, грінки та мармелад. На буфеті була також холодна шинка, але її нарізали учора ввечері, і ніхто не скаржився. Не подавали ані риби будь-якого сорту, ані ковбаси — нічого подібного.
— Я бачу, вам точно відомо, що там подавали.
— Природно, адже я замовляю страви. На вечерю учора ввечері…
— Ні, — урвав її інспектор Ніл. — Учорашня вечеря ніяк не могла вплинути на смерть містера Фортеск’ю.
— Я думала, харчове отруєння іноді може подіяти не раніш, як через двадцять чотири години.
— Але не в цьому випадку… Чи можете ви мені точно сказати, що пив і їв містер Фортеск’ю перед тим, як поїхав із дому сьогодні вранці?
— Він випив ранковий чай, який принесли до його кімнати о восьмій годині. Сніданок було подано о дев’ятій годині з чвертю. Містер Фортеск’ю, як я вам уже казала, з’їв яєшню з беконом, мармелад і випив каву з грінками.
— Якась каша або пластівці?
— Ні, містер Фортеск’ю ніколи не їсть ані каші, ані пластівців.
— Цукор до кави — колотий чи пісок?
— Колотий. Але містер Фортеск’ю не кидав цукор у свою каву.
— Чи не мав він звички приймати якісь ліки вранці? Солі? Тоніки? Якийсь засіб для покращення травлення?
— Ні, нічого подібного він не приймав.
— Ви також снідали разом із ним?
— Ні. Я ніколи не їм разом із родиною.
— Хто був за сніданком?
— Місіс Фортеск’ю. Міс Фортеск’ю. Місіс Вал Фортеск’ю. Містера Персівала Фортеск’ю, звичайно ж, не було.
— А місіс і міс Фортеск’ю їли те саме за сніданком?
— Місіс Фортеск’ю лише випила каву, помаранчевий сік і з’їла грінку. Місіс Вал і міс Фортеск’ю завжди люблять добре попоїсти за сніданком. Крім яєчні та холодної шинки, вони, певно, з’їли кашу або пластівці. Місіс Вал пила чай, а не каву.
Інспектор Ніл замислився на якусь хвилину. Схоже, що принаймні коло можливостей звузилося. Лише троє людей снідали разом із небіжчиком — його дружина, дочка й невістка. Кожна з них могла скористатися зі сприятливої нагоди й укинути таксин у його філіжанку з кавою. Гіркота кави могла замаскувати гіркий смак таксину. Щоправда, небіжчик випив ранковий чай, а доктор Бернсдорф переконаний, що в чаї смак таксину був би дуже відчутний. Хоч рано-вранці той міг і не помітити, адже вранці чуття ще приспані… Він підняв голову й побачив, що Мері Дав дивиться на нього.
— Ваші запитання про тонік та ліки здаються мені досить дивними, інспекторе, — сказала вона. — Вони дозволяють припустити, що або ліки були неякісні, або щось було до них додане. Безперечно, жоден із цих процесів не можна описати як харчове отруєння.
Ніл подивився на неї пильним поглядом.
— Я не сказав, — і знаю, що не сказав, — ніби містер Фортеск’ю помер від харчового отруєння. Я сказав, він помер від отруєння — просто від отруєння.
Вона повторила тихим голосом:
— Від отруєння…
Вона не здавалася ані приголомшеною, ані наляканою, просто зацікавленою. Її поведінка була такою, як у людини, що набуває новий досвід.
Вона замислилася на хвилину або дві, а тоді зауважила:
— Мені ніколи раніше не доводилося мати справу з отруєнням.
— Нічого приємного в цьому нема, — сухо поінформував її Ніл.
— І справді… Думаю, що нема…
Вона трохи поміркувала, а тоді поглянула на нього з несподіваною усмішкою.
— Я цього не робила, — сказала вона. — Але, гадаю, кожен вам скаже те саме.
— А ви маєте якесь уявлення про те, хто це зробив, міс Дав?
Вона стенула плечима.
— Правду кажучи, він був огидним чоловіком. Це міг зробити хто завгодно.
— Але людей не отруюють за те, що вони «огидні», міс Дав. У такому випадку має бути справді дуже серйозний мотив.
— Так, звичайно.
Вона замислилася.
— Ви не хочете розповісти мені що-небудь про родину, якій ви служите?
Вона підвела погляд і подивилася на нього.
Він навіть трохи здригнувся — таким несподіваним був для нього її холодний і насмішкуватий погляд.
— Сподіваюся, це не офіційний допит? Думаю, що ні, бо інакше ваш сержант був би тут, а він зараз мордує домашню прислугу. Те, що я вам зараз скажу,