І мертві залишають тіні - Карл Хайнц Вебер
Як і англійська секретна служба в сорок п'ятому році, професор Мейволд теж помітив, що то якесь плутане і частково навіть незрозуміле донесення. Були, звичайно, місця, які не становили собою ніяких загадок, а коротко і ясно повідомляли шкоду, завдану операцією «Кларіон». Але потім текст обривався посередині фрази або навіть слова й підмінювався такими мовними зворотами, які не мали ніякого сенсу. Часто туди втискувалися цілі колонки цифр. Мейволд цитує, наприклад: «У районі Стендаля зруйновано залізничну колію довжиною в 19 і далі йде не «кілометрів», а щось на зразок «довжиною в 19 11 44 3 14 27» і так далі. Інше речення звучить так: «Поблизу Потсдама повністю знищено маленьку чорну троянду», третє: «22 22 36 8 кілометрів автостради до бідної старої жінки не можна більше використовувати для нафтових напоїв».
Професор Мейволд дуже скоро дійшов висновку, що тут робилася спроба застосувати одночасно обидва коди. О'Дейвен, без сумніву, ознайомив свого земляка Уазена зі своєю розвідницькою діяльністю. А зробив він це поверхово чи грунтовно, рано чи пізно, тепер не має значення. Ситуація, в якій опинився Уазен, не дозволяла застосувати якусь одну з тих двох кодових систем. Навіть самому О'Дейвену потрібно було б витратити кілька годин, щоб заготувати відповідний текст. До того ж Уазен вимушений був ще й імпровізувати. Те, що він зробив за кілька хвилин під постійною загрозою і як він зробив, просто подиву гідне. Намагаючись використати всі наявні можливості, він застосовував то один, то других код і, як показує третій приклад, — навіть обидва разом в одному реченні. А те, що тексти, як скаржиться Мейволд, були неповні, заплутані або іноді навіть неправильні, здивувати нікого не може.
Тим вище слід оцінити працю Мейволда. Адже він через двадцять років, принаймні хоч частково, навів порядок у всій цій плутанині. Йому вдалося докопатися до суті і розі шифрувати справжній зміст. Точний текст, товариші, ви зможете знайти пізніше в рукописі. Стосовно нашого випадку велике значення має таке речення: «Викривальний матеріал у справі радіо і перш за все будинку над озером зберігається у Фрід…» Слово чи частина слова, яке йде за «Фрід», Мейволд розшифрувати не зміг. Виходячи з кельтської мови, він: гадав, що це були слова «труна», «могила», «підвал», «склеп», однак це, як ми тепер знаємо, було помилкою.
Ми вже переконалися, що наші супротивники, приміром, Федеральна розвідувальна служба і радник міністерства Гогеман застосували для дешифрування найдикіші комбінації. Вони почали зі слів Friedhof (кладовище) та Grab (могила), а потім знайшли Keller, гадаю, Беату Келлер, і, може, наштовхнуться ще й на Фрідріхсгаген, де, як відомо, жив О'Дейвен. Та хоч би там як, а вони не встигнуть.
Матеріал зберігався у Фрідріхсваллі, там ми його знайшли.
17
Будинок змінився лиш зовні. В 1944 році Фрідріхсвалль зазнав бомбардувань американської авіації, а незадовго до закінчення війни будинок було дуже пошкоджено артобстрілом. Під час відбудови фасад з громіздкими прикрасами викинули й замінили широкими вікнами. Він справляв враження нового сучасного будинку, тому Беата Келлер спочатку його зовсім не впізнала.
Про свій візит майор Лауренцен повідомив місцеві органи влади. Там підготували все необхідне: у розпорядженні оперативної групи були місцеві архівні дані й картотека прописок, реєстр смертей і плани земельних ділянок.
Та перш за все в розпорядженні групи був Георг Гайлькамм. Колишній завгосп пансіонату, тепер уже пенсіонер, не міг пригадати О'Дейвена навіть тоді, коли йому показали фотографії. Беату Келлер він теж не впізнав. Але він добре пам'ятав, що під кінець війни один з мешканців пансіонату щось крадькома робив на горищі, взявши його найкращі інструменти, які повністю зіпсував, бо, очевидно, наткнувся на камінь або на сталеву балку.
І це вже наводило на слід. Матеріал, який заховав О'Дейвен, був загорнутий у брезент і кілька разів перев'язаний шнурком. Він лежав у вправно зробленій, а потім замурованій ніші в стіні. Згорток був запакований у коробку з-під дитячої «Гри в корів». Самої гральної дошки й фігур не було, очевидно, О'Дейвен їх знищив.
— Загалом там були оригінали документів, фотокопії й фотоплівки, — сказав майор Лауренцен. — Щоб розібратися в них, потрібен час. Звичайно, ми з ними вже трохи познайомилися, наскільки це можливо. Оригінали документів — то виключно написані в будиночку над озером донесення про фашистські злочини. Там є повідомлення всіх радіостанцій світу, а також фрагменти знаменитих промов Томаса Манна, в яких він таврував фашистів за масові вбивства і намагався пробудити німецький народ. Це жахливі зведення, такі страшні, як сама дійсність. Жоден з тих людей, які знали або повинні були знати про ті події, не може тепер стверджувати, ніби нічого про них не чув. О'Дейвен зберіг переважно документи своєї установи, тобто міністерства пропаганди. В реєстраційній книзі міністерства закордонних справ зазначено також і відділ Кізінгера. Проте чи одержував він ті документи особисто й чи працював з ними, ще не доведено. Точні дані про це ми отримаємо згодом. — Майор Лауренцен глянув на годинник. Він, очевидно, квапився. — Товаришу Гайнсен, запитайте у професора Шуріке з Академії наук, де товариш Кушель. Не хочу без потреби затримувати професора Майнка і…
— Ви мене не затримуєте. Анітрохи. Але я хотів би вас дещо запитати. Хто в міністерстві пропаганди отримував ті зведення з будинку над озером? Або конкретніше. Чи був серед цих людей Гегеман?
— Так. Хоча в велетенському апараті міністерства вія, очевидно, був лише маленьким гвинтиком. Як офіцер СС він відповідав за дуже вузький обсяг передач: на Уельс, Ірландію, Шотландію. Поки не доведено, що він особисто брав участь у виконанні спеціальних завдань, причетних до воєнних злочинів.
— Отже, не гірший від інших? — спитав Майнк.
— Можливо, трохи кращий від зовсім поганих. Після звільнення з американського полону Кізінгер забрав його до
