Мовчання ягнят - Томас Харріс

У Старлінг пекло щоку. Вона не стала її торкатися, бо якщо забруднити пальці в кров, то вони почнуть ковзати по зброї.

З колодязя знов долинув стогін, то Кетрін – говорила, плакала. Старлінг мала зачекати. Вона не могла відповісти Кетрін. Вона не могла нічого сказати чи поворухнутися.

Невидиме світло містера Ґамба шугало стелею. Він намагався пересунути його, але не міг, бо не міг поворухнути головою. Велика міль сатурнія луна, що літала попід стелею, натрапила на інфрачервоний промінь і спустилася, кружляючи, підсвічена невидимим сяйвом. Пульсуючу тінь її крил, таку гігантську на тлі стелі, побачив тільки містер Ґамб.

Крізь підсмоктування в диханні Старлінг почула передсмертний голос містера Ґамба, він задихався:

– Як… воно… бути… такою гарною?

А потім – новий звук. Булькання, стукіт, і свист зупинився.

Старлінг також упізнала цей звук. Вона вже чула його раніше, в лікарні, коли помер її батько.

Вона знайшла край стола й підвелася на ноги. Просуваючись уперед навпомацки, рухаючись на звук голосу Кетрін, вона вийшла до сходів і піднялася ними в темряві.

Здавалося, спливло багато часу. У шухляді на кухні знайшлася свічка. За її допомогою Старлінг відшукала біля сходів електрощиток і підстрибнула, коли ввімкнулося світло. Аби дістатися електрощитка та вимкнути світло, він мав якимось іншим шляхом вийти з підвалу та знов спуститися й опинитися позаду неї.

Старлінг мала переконатися, що він помер. Перед тим як повернутися до робочої кімнати, вона дочекалась, поки очі достатньо призвичаїлися до світла. Вона мала діяти обережно. Побачила його ступні та ноги, що стирчали з-під стола. Не спускаючи очей з руки біля револьвера, вона відштовхнула зброю вбік. Його очі були розчахнуті. Він був мертвий, куля поцілила в груди з правого боку, під тіло пролилася густа кров. Він одягнув деякі речі зі свого гардеробу, і Старлінг не змогла на нього довго дивитися.

Вона пішла до умивальників, поклала «кольт» на зливну поличку та підставила зап’ястки під холодну воду, вмила обличчя мокрими руками. Крові не було. Молі кидалися на сітку, що затуляла світильники. Їй довелося обійти тіло, щоб підібрати «пітон».

Біля колодязя вона промовила:

– Кетрін, він мертвий. Він уже не заподіє тобі шкоди. Я піду нагору та зателефоную…

– Ні! ВИТЯГНИ МЕНЕ. ВИТЯГНИ МЕНЕ. ВИТЯГНИ МЕНЕ.

– Послухай. Він мертвий. Ось його револьвер. Пам’ятаєш його? Я збираюся викликати сюди поліцейських і пожежників. Я боюся витягати тебе самотужки, ти можеш упасти. Щойно я їм подзвоню, повернуся сюди й чекатиму разом з тобою. О’кей? О’кей. І спробуй заткнути цього песика. О’кей? О’кей.

* * *

Місцева телевізійна група приїхала одразу після пожежників, до того як прибула поліція Бельведера. Капітан пожежної команди, розлючений яскравим світлом телекамер, виштовхав репортерів угору сходами та геть із підвалу, а тоді встановив трубчасту раму, щоб підняти Кетрін Мартін, бо не довіряв гаку містера Ґамба, прикрученому до сволока. У колодязь спустився пожежник і посадив її в підйомну люльку. Кетрін вибралася з ями, тримаючи собачку, яку нікому не віддала навіть у кареті «швидкої».

У лікарню собак не пускали, не зробили винятку і цього разу. Пожежник, якому доручили відвезти її в притулок, натомість забрав собачку до себе додому.

Розділ 57

У Національному аеропорту Вашингтона зібралося приблизно п’ятдесят людей, які зустрічали нічний рейс із Коламбуса, штат Огайо. Більшість із них чекали на родичів і мали заспаний та невдоволений вигляд, з-під курток стирчали незаправлені краї сорочок.

Стоячи в натовпі, Арделія Мепп мала нагоду роздивитися Старлінг, поки та виходила з літака. Старлінг була хворобливо блідою, з темними колами під очима. На щоці виднілися чорні цятки від пороху. Старлінг побачила Мепп, і вони обійнялися.

– Привіт, красуне, – сказала Мепп. – У тебе є багаж?

Старлінг похитала головою.

– Джефф чекає перед аеропортом у фургоні. Їдьмо додому.

Джек Кроуфорд також був надворі, він припаркував свою машину за фургоном на доріжці для лімузинів. Він усю ніч просидів із родичами Белли.

– Я… – почав він. – Ти знаєш, що зробила. Забила хоум-ран[218], мала.

Він торкнувся її щоки.

– Що це?

– Палений порох. Лікар сказав, що він сам вийде за пару днів, краще його не діставати.

Кроуфорд пригорнув її до себе та на секунду міцно стис в обіймах, усього на мить, а потім відсунувся й поцілував у чоло.

– Ти знаєш, що зробила, – повторив він. – Їдь додому. Поспи. Відіспися. Завтра поговоримо.

Новий фургон для спостережень був зручним, обладнаним для довгих вилазок. Старлінг і Мепп улаштувалися на великих сидіннях у хвості.

У фургоні не було Джека Кроуфорда, тож Джефф їхав трохи жвавіше. Уже незабаром вони мали дістатися Куантіко.

Старлінг сиділа з заплющеними очима. За кілька миль Мепп стусонула її в коліно. Вона відкоркувала дві маленькі пляшки коли. Подала одну пляшку Старлінг і дістала з сумочки півпінти «Джека Деніелса»[219].

Вони обидві надпили колу та долили в пляшки алкоголь. Потім заткнули великими пальцями шийки пляшок, потрусили їх і впіймали ротами піну.

– А-а-ах, – вихопилось у Старлінг.

– Не поналивайте мені там, – озвався Джефф.

– Не хвилюйся, Джеффе, – відповіла Мепп і тихо звернулася до Старлінг: – Ти бачила б, як наш чолов’яга Джефф чекав на мене біля магазину спиртного. Мав такий вигляд, наче в нього виходив камінь із персикову кісточку.

Мепп помітила, що віскі почало діяти – Старлінг потроху обм’якала на сидінні, – і сказала:

– Ти як, Старлінг?

– Арделіє, хай мене грім поб’є, якщо я знаю.

– Тобі ж не доведеться туди повертатися?

– Може, на день наступного тижня, але я сподіваюся, що ні. З Коламбуса приїздив прокурор Сполучених Штатів, аби поговорити з копами. Я там дала дофігіща свідчень.

– Кілька гарних новин, – сказала Мепп. – Сенаторка Мартін увесь вечір телефонувала з Бетесди[220] – ти в курсі, що Кетрін відвезли до Бетесди? Ну, з нею все гаразд. Він не заподіяв їй ніякої фізичної шкоди. Щодо психологічної – лікарі ще не визначили, будуть стежити. З приводу навчання можеш не хвилюватися. Дзвонив і Кроуфорд, і Бріґем. Слухання скасовано. Крендлер відкликав свою доповідну. У цих людей камінь замість серця, Старлінг, – милості від них не дочекаєшся. Іспит із Обшуку й затримки, а це завтра о восьмій нуль-нуль, тобі складати не треба, проте доведеться це зробити в понеділок, а одразу після нього – нормативи з фізкультури. На вікенді гризтимемо підручники.

Вони вижлуктили півпінти, вже під’їжджаючи до Куантіко з півночі, та викинули речові докази в смітник у придорожньому парку.

– Отой Пілчер, доктор Пілчер зі Смітсонівського, тричі телефонував. Узяв