Таргани - Ю. Несбе
— А навіщо тобі знадобилися ці виверти?
— Я вже казав, що звести ризик до нуля — це вимагає витрат, зате виправдовує себе. Завжди. Як, наприклад, виправдали себе всі мої зусилля подати справу таким чином, що провина лежить на Кліпрі.
— Чому ж не вчинити простіше? Пристрелити їх і звалити все на мафію?
— Ти міркуєш точно так, як усі ці лузери, за якими ти сам ганяєшся, Харрі. Ви, гравці, забуваєте про ціле, про те, що буде потім. Звичайно, я міг би вбити Мольнеса, Кліпру й Руну простішим способом, подбавши про те, щоб не залишити слідів. Але цього було б недостатньо. Адже коли я прибрав би до рук статок Мольнеса й «Пхуріделл», стало б очевидним, що в мене був мотив для вбивства цієї трійці, хіба не так? Три вбивства й одна людина, що має мотив, — навіть поліція зуміла б здогадатися, хто це, вірно? Нехай би ви й не знайшли переконливих доказів, але все одно зіпсували б мені життя. І я приготував для вас альтернативний сценарій, де один із убитих і був убивцею.
Не дуже складна для вас загадка, але й не настільки проста, щоб ви відразу заспокоїлися. Тобі варто подякувати мені, Харрі, за те, що ти виглядав молодцем, коли знайшов слід Кліпри; хіба це не моя заслуга?
Харрі слухав його у піввуха, він подумки перенісся на рік назад. Тоді теж звучав голос убивці. Серед плескоту води. Тепер же слабко грала музика, і це могло бути де завгодно.
— Чого ти хочеш, Єнсе?
— Чого я хочу? А дійсно, чого я хочу? Напевно, просто поговорити.
Затримати мене, подумав Харрі. Він хоче затримати мене. Але навіщо? Чулися легкі звуки ударних, кларнет замовк.
— Якщо хочеш знати конкретно, то я дзвоню, просто щоб сказати…
I Just Called То Say I Love You!
— …що твоїй колезі, можливо, знадобиться підтяжка обличчя. Так, Харрі? Харрі!
Слухавка, описавши дугу, захиталася над підлогою.
Відчуваючи солодкий приплив адреналіну, немов від ін’єкції, Харрі стрімголов нісся коридором. Дівчина з кісками злякано притулилася до стіни, коли він, кинувши трубку, вихопив свій «Ругер SP-101» і блискавично зарядив його. Чи зрозуміла вона, коли він крикнув їй подзвонити в поліцію? Немає часу думати про це. Брекке тут. Харрі розчахнув ногою перші ж двері й навів пістолет: перед ним виявилися чотири переляканих обличчя.
— Перепрошую.
У наступному номері було те ж саме: страх, і нічого більше. Посередині на підлозі стояв малюсінький темноволосий таєць у костюмі, що відливав сріблом, і в порноокулярах, широко розставивши ноги. Тільки через кілька секунд Харрі зрозумів, чим той зайнятий, але на той час залишки «Hound Dog»[39] застрягли глибоко в горлі в цього тайського Елвіса.
Харрі обвів поглядом коридор. Тут щонайменше п’ятдесят номерів. Він забере Ліз? У голові завивала сирена, але мозок був уже так перевантажений, що намагався її ігнорувати. Доки не почув чітко й виразно: Ліз! Чорт, чорт, авжеж! Єнс таки його затримав!
Харрі рвонув уперед коридором, повернув за ріг і побачив, що двері їхнього номера розчинені. Він уже ні про що не думав, нічого не боявся, ні на що не сподівався, просто біг, знаючи, що вже минув ту грань, за якою вбивство здається звичайною справою. Не кошмарним сном, не стрибком у воду, щоб урятуватися. Він увірвався в кімнату й побачив Ліз, що лежала, скорчившись, за диваном. Він скинув пістолет, але пізно. Хтось ударив його по нирках, він задихнувся й наступної миті відчув на своїй шиї зашморг. Помітив кінець телефонного дроту й відчув нестерпний дух карі.
Харрі двинув ліктем назад, попав у когось і почув стогін.
— Гай, — вимовив голос, і чийсь кулак врізав йому прямо у вухо, так що в очах усе поплило.
Харрі відразу зрозумів, що із щелепою негаразд. Дріт на шиї затягнувся ще тугіше. Харрі спробував просунути під нього палець, але нічого не вийшло. Затерплий язик сам пробивався між зубами, ніби назустріч поцілункові. Схоже, на стоматологові сьогодні вдасться заощадити, ось уже почало темніти.
У голові Харрі немов скипав шипучий порошок. Він знеміг, він вирішив померти, але тіло не корилося. Він машинально витягнув руку, але рятівного сачка, як у басейні, тут не було. Була тільки молитва, ніби він стоїть на мосту на Сіам-сквер і молиться про вічне життя.
— Стоп!
Зашморг послабили, і кисень увійшов у його легені. Більше, ще більше! Немов усього повітря кімнати було замало, немов легені от-от лопнуть у грудях.
— Відпусти його! — скомандувала Ліз. Вона стояла на колінах, направивши у бік Харрі свій «Сміт-вессон-650».
Харрі відчув, як Ву скулився за його спиною, намагаючись знову затягти зашморг, але тепер Харрі просунув під дріт ліву руку.
— Стріляй у нього, — вимовив Харрі голосом Дональда Дака.
— Відпусти його! Ну! — Очі Ліз почорніли від страху й люті. Струмок крові стікав із вуха, по ключиці, забруднюючи комір.
— Він не відпустить, стріляй у нього, — хриплувато прошипів Харрі.
— Ну ж бо! — крикнула Ліз.
— Стріляй! — прогарчав Харрі.
— Заткнися! — І Ліз змахнула пістолетом, щоб утримати рівновагу.
Харрі нахилився назад, до Ву. Його немов підпирала стіна. На очах у Ліз виступили сльози, голова її впала на груди. Харрі бачив таке колись. У неї серйозний струс мозку. Кепська справа.
— Ліз, послухай мене!
Зашморг знову затягнувся на шиї, і Харрі відчув, як лопнула шкіра на його руці, що втримувала дріт.
— У тебе розширилися зіниці, ти зараз знепритомнієш, Ліз! Послухай! Ти повинна вистрілити, поки не пізно! Ти зараз відключишся, Ліз!
З її губ зірвався якийсь схлип.
— Трясця твоїй матері, Харрі! Я не можу! Я…
Дріт різав руку, як ніж масло. Харрі спробував стиснути кулак, але не зміг: очевидно, передавлений якийсь нерв.
— Ліз! Дивися на мене, Ліз!
Ліз усе кліпала, намагаючись не зводити з нього очей.
— Усе йде чудово, Ліз. Розумієш, чому в армію набирають цих північних китайців? Та в цілому світі не знайти кращої мішені! Дивися на нього, Ліз. Якщо промахнешся, цілячись у мене, ти точно потрапиш у нього!
Вона дивилася на нього, відкривши рот, потім опустила пістолет і зареготала. Харрі намагався затримати Ву, що почав просуватися вперед, але це було все одно що стояти на шляху в паровоза. Вони вже добралися до неї, коли щось вибухнуло прямо перед обличчям Харрі. Його обпалив біль. Він відчув аромат парфумів,
