Таргани - Ю. Несбе

— Але як?

— Він використав запис іншого вечора, а поліція так чи інакше стала б допитувати охоронців паркінгу, і ті підтвердили б, що бачили, як машина посла третього січня проїхала повз відеокамери між п’ятою й пів на шосту вечора. Тоді стало б ясно, що плівка сфабрикована: адже машини на ній немає. Дощ і мокрі сліди від шин лише зробили свою справу, і ми виявили фальшивку раніше, ніж могли б.

— Ти хочеш сказати, що він тебе перехитрив?

— Що ж, як-небудь переживу, — знизав плечима Харрі. — А от Джим Лав скінчив погано. Йому заплатили за послугу отруєним опіумом.

— Тому що він був непотрібним свідком?

— Брекке, як відомо, не любить ризикувати.

— Який же його мотив?

Харрі шумно видихнув — ніби спрацювало пневматичне гальмо трейлера.

— Пам’ятаєш, ми обговорювали право розпоряджатися сумою в п’ятдесят мільйонів крон протягом шести років: чи був тут мотив для вбивства посла? Тоді ми цього мотиву не знайшли. Але от право одержати ці гроші на все життя, що залишилося, — відмінний мотив для Єнса Брекке вбити трьох чоловік. Відповідно до заповіту, Руна мала отримати гроші по досягненні повноліття, але там нічого не говорилося про те, що буде із грішми, якщо вона помре. Отже, вся сума дістанеться спадкоємцям, що залишилися. Тобто Хільде Мольнес. За заповітом, гроші тепер отримає вона.

— Як же Брекке збирався вилучити в неї ці гроші?

— Йому нічого не треба було робити. Хільде Мольнес залишилося жити всього шість місяців. Цілком достатньо для того, щоб встигнути вийти за нього заміж, але не настільки довго, щоб Брекке утомився від ролі джентльмена.

— Він прибрав її чоловіка й дочку, щоб заволодіти спадщиною після її смерті?

— Не зовсім, — продовжував Харрі. — Справа в тому, що він уже використовує ці гроші.

Ліз питально глянула на нього.

— Він придбав одну компанію на межі банкрутства, «Пхуріделл». Якщо все піде так, як уважає «Барклай Таїланд», то за кілька років ця компанія буде коштувати у двадцять разів більше, ніж він заплатив сьогодні.

— Чому ж інші акціонери пішли на те, щоб її продати?

— За словами Джорджа Волтерса, виконавчого директора «Пхуріделла», інші — це всього лише дрібні акціонери, які відмовилися продати свої акції Уве Кліпрі, коли він придбав контрольний пакет акцій, тому що зрозуміли: щось назріває. Але після того, як Кліпра зник, вони довідалися про доларовий борг, що от-от роздавить компанію, й охоче погодилися на пропозицію Брекке. Те ж саме стосується адвокатської контори, що успадковує майно покійного Кліпри. Сукупна вартість обчислюється в сотню мільйонів крон.

— Але в Брекке поки ще немає грошей?

— Волтерс розповів, що половину готівки треба внести зараз, а іншу половину — за шість місяців. Не знаю, яким чином він збирався виплатити першу частину, може, він дістав собі грошей іншим шляхом.

— А що, коли вона не помре через шість місяців?

— Мені чомусь здається, що Брекке збирався прискорити цей процес. Адже саме він змішує для неї коктейлі…

Ліз замислилася.

— А він не боїться, що багатьом здасться підозрілим, як це він тепер зробився новим власником «Пхуріделла»?

— Боїться. Тому й придбав акції на ім’я фірми «Еллем Лімітед».

— Але може з’ясуватися, що за фірмою стоїть він.

— Не може. Фірма зареєстрована на Хільде Мольнес. І, зрозуміло, він її успадкує, коли Хільде помре.

Ліз округлила губи, немов хотіла сказати: «О!»

— І все це ти розкопав самостійно?

— За допомогою Волтерса. Але підозрювати почав після того, як знайшов у Кліпри список акціонерів «Пхуріделла».

— І що ж?

— Там згадувався «Еллем», — усміхнувся Харрі. — Спершу я почав підозрювати Івара Льокена. Його прізвисько із часів війни у В’єтнамі саме LМ. Але розгадка виявилася набагато простішою.

Ліз поклала руки на потилицю:

— Здаюся!

— Еллем, якщо читати навпаки, перетворюється на Мелле. А це дівоче прізвище Хільде Мольнес.

Ліз вражено глянула на Харрі:

— Та ну!

Єнс тримав у руці папаю, розглядаючи її.

— Слухай, Льокен! Коли надкушуєш папаю, то відчуваєш смак блювотиння, не зауважував?

І він устромив зуби в м’якоть плода. По підборіддю потік сік.

— А на смак вона як вагіна. — І він розсміявся, закинувши голову. — Знаєш, папая коштує п’ять батів у Чайнатауні, тобто майже нічого. Кожний може купити її; з’їсти цей фрукт означає так звану просту радість життя. Є й інші прості радощі, цінувати їх починають тільки тоді, коли їх втрачають. Це немов…

Єнс помахав перед собою рукою, підшукуючи підходяще порівняння.

— …уміти підтертися. Або задовольнити себе. Усе, що для цього потрібно, — це хоча б одна рука.

Він підняв з підлоги відрубану кисть Льокена за середній палець і підніс її до його обличчя.

— У тебе поки ще є одна рука. Подумай про це. А також про те, що ти не зможеш робити без рук. Я вже про це подумав, так що дозволь мені допомогти тобі. Ти не зможеш почистити апельсин, не зможеш наживити гачок, не зможеш пестити жіноче тіло, не зможеш застебнути на собі штани. Ти навіть не зможеш застрелитися, якщо з’явиться таке бажання. Ти будеш постійно мати потребу в помічникові, який зробить за тебе все це. Все це! Подумай гарненько.

З обрубка витекло кілька краплин крові, вони впали на край стола, залишивши червоні бризки на сорочці Льокена. Єнс відклав руку. Пальці її вказували на стелю.

— З іншого боку, маючи обидві руки, можна робити що завгодно. Можна задушити людину, яку ненавидиш, згребти виграш зі стола, тримати ключку для гольфа. Знаєш, яких висот досягла сьогодні медицина?

Єнс почекав, поки не переконався, що Льокен відповідати не має наміру.

— Лікарі можуть заново пришити кисть, відновивши всі нервові волокна до єдиного. Для цього вони витягнуть із передпліччя всі нерви, немов якісь дротики. І через півроку ти забудеш про те, що переніс операцію. Зрозуміло, за умови, що ти негайно звернешся до лікаря й не забудеш прихопити із собою відрубану кисть.

Він став за спиною в Льокена, опустив руку йому на плече й прошепотів прямо у вухо:

— Поглянь, яка гарна рука. Сама досконалість, вірно? Майже як на картині Мікеланджело, тільки от не пам’ятаю її назви…

Льокен нічого не відповів.

— Та, що на рекламі джинсів «Леві-Страус», знаєш?

Льокен нерухомо дивився в одну точку. Єнс зітхнув.

— Звичайно, ми ж не знавці мистецтва. Можливо, я й куплю собі кілька знаменитих полотен, коли все це закінчиться, може, це розбудить у мені інтерес до живопису. До речі, про те, коли все закінчиться: ти