Подружжя по сусідству - Шері Лапіння

— Ні! — кричить Марко. — Я не знав про хатину! Він ніколи мені про неї не казав!

У кімнаті западає цілковита тиша, в якій чутно лише цокання годинника на камінній полиці.

Схлипнувши, Марко ховає обличчя в долонях.

Ресбак чекає, дозволяючи клятій тиші заповнити кімнату. Потім, уже м’якше, додає:

— Марко, я не думаю, що ви планували, щоб усе сталося отак. Не думаю, що ви вбили Дерека Гоніґа. Я думаю, це зробив ваш тесть.

Марко підводить голову.

— Якщо ви визнаєте свою провину, якщо розкажете все, що знаєте, щоб допомогти нам у нашій справі проти вашого тестя, ми, можливо, зможемо домовитися.

— Тобто, домовитися? — питає Марко. Його думки шугають як навіжені.

— Якщо ви допоможете нам, то, можливо, ми зможемо запропонувати вам імунітет від обвинувачень за сприяння викраденню. Я поговорю з прокурором, думаю, що, враховуючи обставини, він погодиться.

Марко раптом бачить надію там, де її не було. У роті в нього пересохло. Він не може говорити. Натомість він киває. Пропозиція звучить непогано.

— Вам доведеться прийти у відділок, — каже Ресбак, — коли ми закінчимо тут. — Він встає та йде назад на кухню.

Дитина спить, і Анна лишається колисати її у вітальні, а Марко встає та йде за Ресбаком на кухню. Його дивує те, що ноги його не підводять. Річард сидить на одному з кухонних стільців, уперто-мовчазний. Їхні очі зустрічаються. Річард відводить погляд. Поліцейський у формі допомагає йому підвестись і вдягає на нього наручники. Еліс дивиться із глибини кухні, нічого не кажучи, і обличчя її не виражає нічого.

— Річарде Адаме Драйз, — каже детектив Ресбак, — вас затримано за вбивство Дерека Гоніґа та сприяння викраденню Кори Конті. Ви маєте право мовчати. Усе, що ви скажете чи зробите, може бути й буде використано проти вас у суді. У вас є право звернутися до адвоката…

Марко спостерігає, ошелешений тим, як йому пощастило. Його дитину повернули живою та неушкодженою. Річарда затримали, і він отримає те, на що заслуговує. Засудять його, а не Марко. Синтія тепер йому не нашкодить. Він уперше дихає вільно, відколи почалося це жахіття. Усе скінчилося. Усе нарешті скінчилося.

Двоє поліцейських в уніформі ведуть скутого Річарда через вітальню до парадних дверей, Ресбак, Марко та Еліс ідуть за ним. Річард мовчить. Він не хоче дивитися ані на свою дружину, ані на доньку, ані на онучку, ані на зятя.

Марко, Анна та Еліс спостерігають за тим, як його забирають.

Марко ловить погляд своєї дружини. Їм повернули їхню любу донечку. Анна тепер знає все. У них більше немає таємниць одне від одного.

У поліцейському відділку вони обговорюють подробиці угоди Марко. У Марко тепер новий адвокат, із найкращої в місті адвокатської контори, що спеціалізується на кримінальних справах, не з контори Обрі Веста.

Марко розповідає все Ресбаку:

— Річард мене підставив. Він усе підлаштував. Він підіслав до мене Дерека. То все була його ідея. Він знав, що мені були потрібні гроші.

Вступає Анна.

— Нам спало на думку, що за цим стоїть мій батько. Я знала, що вони знайомі з Дереком Гоніґом, — я впізнала його — він приїздив до нашого будинку багато років тому. Але як дізналися ви?

Ресбак відповідає:

— Я знав, що він бреше. Він сказав, що викрадачі йому телефонували, але його телефони були на прослуховуванні. Ми знали, що вони не телефонували йому. А потім, учора ввечері, мені зателефонувала ваша мати.

— Моя мати?

— Ваш батько зраджував їй.

— Я знаю, — каже Анна. — Мама сказала мені вранці.

Марко питає:

— А як це стосується справи?

— Ваша теща винайняла приватного детектива слідкувати за своїм чоловіком. Детектив встановив на машину GPS-маячок. Він і досі там.

Марко та Еліс уважно слухають детектива.

— Ми знали, що машина Річарда була поблизу вашої оселі в час убивства.

Марко та Анна перезираються. Ресбак додає, звертаючись до Анни:

— Ваша мати теж упізнала Гоніґа, коли я показав їй його фото.

Марко каже:

— У Річарда був мобільний, мобільник Дерека. Той, з якого він мав телефонувати мені. Але Дерек так і не обізвався сам і не брав слухавку, коли я набирав. Я помітив сповіщення про пропущені дзвінки, а коли перетелефонував, за тим номером відповів Річард. Він сказав, що викрадачі надіслали йому телефон та записку поштою. Та я думав: чи не вбив Річард Дерека й не забрав того мобільника? Щодо записки, то я не вірив у її існування. Він сказав, що знищив її, аби захистити мене, оскільки вона мене компрометувала.

Ресбак каже:

— Еліс ніколи не бачила ані записки, ані телефону. Річард сказав, що вони надійшли, коли її не було вдома.

— Нащо Річарду вбивати Дерека? — питає Марко.

— Ми думаємо, що Дерек мав віддати дитину, коли ви принесли викуп, але не зробив цього, і Річард зрозумів, що його ошукали. Ми думаємо, що Річард того вечора знайшов його хатину та вбив його. Тоді він зрозумів, що має можливість вимагати другого викупу.

— Де була Кора після того, як її забрали з хатини? Хто про неї дбав? — питає Анна.

— Ми затримали доньку Річардової секретарки, коли вона від’їжджала на машині з місця обміну рано-вранці. Дитина була в неї. Здається, вона мала проблеми з наркотиками і їй були потрібні гроші.

Нажахана, Анна зойкає, затуливши рота рукою.

У виснаженні, але з полегкістю, Анна та Марко нарешті повертаються додому з