Сицилієць - Маріо Пьюзо
Міністр Трецца, схоже, не був шокований таким припущенням, однак із презирливістю мовив:
— Ґільяно вже став національним скандалом. Міжнародним скандалом. У мене на столі лежить план введення військ, щоб заспокоїти його, укладений очільником штабу нашої армії. За його голову дають десять мільйонів лір. Тисяча карабінерів готові рушити до Сицилії як підкріплення для місцевих. І ви просите захистити його? Дорогий мій доне Кроче, я чекав, що ви допоможете привести його до нас, як допомагали з іншими бандитами. Ґільяно — сором Італії. Усі вважають, що його треба ліквідувати.
Дон Кроче відпив своє еспресо й витер вуса пальцями. Його трохи дратувало це римське лицемірство. Він повільно похитав головою.
— Турі Ґільяно значно цінніший для нас живий, зі своїм геройством у горах. Народ Сицилії вклоняється йому, вони моляться за його душу і його безпеку. На моєму острові немає людини, яка зрадила б його. І він значно хитріший за всіх тих інших бандитів. Я маю шпигунів у його таборі, але така вже його особиста сила, що я не знаю, які вони мені віддані. Саме про таку людину йдеться. Він у всіх викликає захват. Якщо ви відправите тисячу карабінерів та свої війська і їх спіткає невдача — а таке вже бувало — що тоді? Ось що я вам скажу: якщо Ґільяно вирішить допомогти лівим партіям на наступних виборах, ви втратите Сицилію і, отже, як уже маєте знати, ваша партія втратить Італію. — Він зробив довгу паузу, не зводячи погляду з міністра. — Ви мусите дійти згоди з Ґільяно.
— І як це влаштувати? — спитав міністр Трецца з ввічливою, зверхньою посмішкою, яка не сподобалася донові Кроче: то була римська посмішка, а міністр же був із Сицилії. Трецца продовжив: — Я знаю з надійних джерел, що Ґільяно вас не любить.
Дон Кроче знизав плечима.
— Він не протримався б останні три роки, якби був нерозумний і плекав би обра`зи. І я маю зв’язок із ним. Доктор Гектор Адоніс — один із моїх людей, а також хрещений батько й найдовіреніший друг Ґільяно. Він буде моїм посередником і владнає наше примирення. Але я мушу мати необхідні гарантії від вас у цілком конкретній формі.
Міністр із сарказмом відповів:
— Хочете підписаного мною листа, де буде йтися, що я люблю бандита, якого намагаюся впіймати?
Однією із сильних сторін дона було те, що він не помічав образливого тону й неповаги, хоч і зберігав їх у серці. Тож відповів він просто, і обличчя його було незворушне.
— Ні. Просто дайте мені копію плану кампанії проти Ґільяно вашого очільника штабу. Ще — копію вашого наказу відправити тисячу карабінерів на острів. Я покажу їх Ґільяно й пообіцяю йому, що ви не втілите ці накази, якщо він допоможе нам просвітити сицилійських виборців. Це ніяк не вплине на вас — завжди зможете сказати, що копію вкрали. А я пообіцяю Ґільяно, що, якщо християнсько-демократична партія переможе на наступних виборах, його пробачать.
— Оце вже ні, — заперечив Трецца. — Пробачення не в моїй владі.
— Обіцянка — цілком у вашій, — завважив дон Кроче. — А тоді, якщо вийде пробачити — чудово, якщо ви скажете, що це неможливо, — я переповім йому погані новини.
Міністр побачив світло в кінці тунелю. Побачив, — як цього дон Кроче й хотів, — що в кінці дон мусить позбутися Ґільяно, що вони не можуть існувати на Сицилії удвох. І він візьме на себе всю відповідальність, міністрові не доведеться сушити голову над цим. Звісно, пообіцяти можна що завгодно. Він мусить тільки передати донові Кроче два військові плани.
Трецца міркував. Дон Кроче схилив свою масивну голову й м’яко мовив:
— Якщо пробачення взагалі можливе, я б наполягав на ньому.
Міністр міряв кроками кімнату, думаючи про всі можливі ускладнення. Дон Кроче жодного разу не поворухнув ані тілом, ані головою, щоб простежити за ним.
— Пообіцяйте йому пробачення від мого імені, — мовив нарешті міністр, — але ви мусите знати, що це буде непросто. Скандал буде надто гучний. Якщо газети взагалі дізнаються, що ми з вами зустрічалися, вони побілують мене живцем, доведеться мені повернутися на ферму на Сицилії, місити лайно й ходити за вівцями. Вам справді так необхідні копії тих планів і мого наказу?
— Без них нічого не можна зробити, — сказав дон Кроче. Його ніжний тенор був не менш переконливий і потужний, ніж голос великого співака. — Ґільяно потребує доказів того, що ми з вами друзі, і попередньої винагороди за свої послуги. Матиме і те, і те, коли я покажу йому плани й пообіцяю, що вони не будуть утілені. Він зможе діяти так само вільно, як раніше, без потреби боротися з армією та зайвою поліцією. Те, що плани будуть у мене, підтвердить наш із вами зв’язок, а коли плани не здійсняться, це закріпить мій вплив на Рим.
Міністр Трецца налив донові Кроче ще еспресо.
— Згоден, — сказав він. — Я довіряю нашій дружбі. Розважливість — це наше все. Але мене турбує ваша безпека. Коли Ґільяно виконає своє завдання й не здобуде пробачення, він, безперечно, звинувачуватиме вас.
Дон кивнув, але промовчав, потягуючи еспресо. Міністр напружено спостерігав за ним, а тоді сказав:
— На цьому невеликому острові немає місця для вас двох.
Дон Кроче всміхнувся.
