Числа Харона - Марек Краєвський
— Шановні пані й панове, гляньте сюди, — Попельський звертався до присутніх, мов справжній професор, — з виділених літер ми утворили ім’я та прізвище кожної із жертв, а також дві причини їхньої смерті. Одна з них — це знаряддя злочину, corpus delicti (цвях, мотузка, рука), друга — через яку жертву було вбито (хвороба, нахабство). Крім того, гематрія імені й прізвища в обох випадках становить 68, так само, як гематрія гебрайських назв занять, виконуваних цими жінками. Будь ласка, ось підсумок сказаного, — Попельський почепив на дошці ще один аркуш.
Перевів подих, помітивши розуміння й зацікавлення в очах присяжних та судді. Набрав у легені нагріте повітря зали й перейшов до найголовнішого.
— Після смерті Леона Буйка поліція знайшла в кабінеті Юзефа Бекерського ось цей третій магічний квадрат. У ньому закодовано ім’я й прізвище вбитого, причина смерті та знаряддя, яким її заподіяно. Насамперед я продемонструю вам неопрацьовану, первісну версію, — промовець зняв з дописи всі аркуші й почепив новий.
Тепер запишемо цю нісенітницю у вигляді чисел, приписуючи їх кожній гебрайській літері, й отримуємо квадрат, у якому виділяємо числа, котрі є добутком координат.
Тепер перенесемо виділене число на відповідну літеру й отримуємо одинадцять значущих літер.
Виписуємо ці літери окремо:
אבהבוגדכילל,
а тоді розташовуємо їх у відповідному порядку
Ми отримали ім’я, прізвище, знаряддя злочину (посудина для олії, тобто займистого мастила) та головну причину — підземний світ, Аїд, до якого вбитий прагнув спускатися безперешкодно, як Харон. І насамкінець додамо, що гематрія імені й прізвища замордованого та гематрія його заняття «мудрець», хкм (חכם) в обох випадках становить рівно 68.
Отож, як ви бачите, третій магічний квадрат із шести-літерними сторонами було створено так само, як і два попередні. Немає жодних сумнівів, що два перші опрацював убивця. Третій магічний квадрат знайдений у Юзефа Бекерського. Хто його створив? Буйко, бо ж він стверджував у розмові з Бекерським, що має квадрат, який стосується його самого. Бекерський знайшов його в Буйка, обшукавши квартиру потому, як ув’язнив математика у своєму льоху. І тоді йому спав на думку бездоганний злочин. Він вирішив звалити провину на вбивцю, який замордував і Любу Байдикову, і Лію Кох. Достатньо самому позбутися Буйка, убивці обох жінок, таким чином, як це описано в магічному квадраті й надіслати цей квадрат до поліції. Там були б переконані, що винуватець злочинів — одна й та сама особа. І тоді — шукай вітра в полі, можна до кінця світу розшукувати якогось жида або гебраїста. Так чи сяк, третій магічний квадрат — це ознака вбивці. Убив той, у кого його знайдено. У Бекерського? Ergo — він убивця! Quod erat demonstrandum.
Гримнули оплески. Попельський відійшов від дошки. Суддя грюкав молотком по столі, аби заспокоїти публіку. Галас розітнув сильний жіночий голос. Поважна літня дама, яка сиділа в першому ряду, рвучко підвелася й глянула на Попельського сповненим ненависті поглядом.
— Ти, падлюко! — вигукнула вона. — Ім’я вказано неправильно! Убитого звали Леон, а не Лев, і тут виходить цілком інша гематрія!
У залі зробилося тихо, лише де-не-де чувся шепіт: «Це графиня Бекерська!».
Попельський радісно всміхнувся.
— Справді, я настільки вдячний вам, пані графине, що ви вказали на цю неточність, що пробачу навіть те, як ви до мене звернулися. Зараз я все вам витлумачу. Під час навчання в Росії, у Казані, Леона Буйка називали русифікованим іменем «Лев», що часто траплялося. Так само в університетських документах у Казані сказано «Иосиф Бекерский», а не Юзеф Бекерський. Отож, у представленому мною магічному квадраті опинилося ім’я Лев, а не Леон!
Детектив рушив до лави. І раптом краєм ока зауважив, що графиня кивнула до нього рукою в чорній рукавичці. Попри те, що вона від початку була присутня на процесі сина, Попельський помітив її лише зараз, коли жінка заговорила. Підійшов до неї й шанобливо вклонився.
— Тиждень тому в Стратині Рената Шперлінг народила твого байстрюка! Викину повію до хліва разом зі щеням! Хочеш побачити, як воно повзає по гною, наче хробак?
Після своєї четвертої в житті лекції Попельський не відчув навіть найменшого задоволення.
XVIII
Попельський мчав новеньким поліційним «Шевроле», позиченим Вільгельмом Зарембою. Курява із запилюжених доріг за Рогатином здіймалася й осідала на фарах. У їхньому світлі витанцьовували комахи, пробігали собаки й горіли очі лісових звірів.
Одягнений був у найкращий літній костюм, у якому того дня виступав на процесі. На сидінні поруч лежав букет червоних троянд і течка з усіма магічними квадратами та статтями й нотатками Буйка. Там-таки лежав товстий конверт із грішми. Дим від сигарети заповнив салон автомобіля й швидко полинув у ніч вузькими пасмами.
Ідучи зі швидкістю сімдесят кілометрів на годину, Попельський примружував очі від диму й вистукував на кермі якийсь невідомий йому самому ритм. Це була ознака непогамовної радості. Попельський відчував, що він любить увесь світ. «Не завжди вдається, — пояснював він собі власний настрій, — того ж таки дня уникнути сокири ката й довідатися, що ти став батьком». Щоправда, радість могла в обох випадках виявитися передчасною. Новий адвокат Бекерського, варшавська зірка, уже подав апеляцію на отримані графом двадцять років ув’язнення. Невідомо, чи не дошукається він провини Попельського й не запроторить його за ґрати. Адже це справжнє диво, що Бехтольд-Сморавинський не дізнався про раптовий від’їзд Байдика до Америки! Але чого там! Навіть, якби він про нього довідався, хіба має значення черговий збіг обставин поряд із вражаючою логікою матриць? Усе це дурня! Можна не перейматися. Байдик давно вже у своєму Техасі, а Вйонцек мовчатиме. По-перше, він дав неправдиві свідчення, по-друге, його
