Зрада - Адам Пшехшта

Під вечір, перед тим витративши кілька годин на аналіз отриманих від Станяка даних і після чудової вечері, Кроне вирішив прозондувати пана Ушіду – японського інструктора з рукопашного бою, призначеного навчати працівників “Двійки”. Йшлося не про поради відносно самооборони, на це було ще надто рано, стан понівеченої ноги виключав будь-яке тренування, а про питання пов‘язані виключно з розвідкою. Як багато експертів з рукопашного бою, які діяли за межами своєї країни, пан Ушіда підтримував надзвичайно близькі контакти з японською розвідкою, мало того, його зв‘язували кровні узи з достойниками з Країни Вишневого Цвіту і – про що знали тільки одиниці – він був видатним членом Товариства Чорного Дракона. Цю організацію було створено, щоб нівелювати російські впливи у Маньчжурії, пізніше вона зробила справою честі добитися панування Японської Імперії на території Азії. Одним з головних противників Товариство вважало спочатку царську, а потім більшовицьку Росію. Кроне сподівався, що його пропозиція зацікавить як кревних пана Ушіди, так і здатних на багато, ледь не всесильних керівників Товариства.

Японець, міцний чолов‘яга років під п‘ятдесят, мовчки вислухав офіцера і знов наповнив чашку свого гостя – вони пили чорний чай Дарджилінг, заварений на європейський лад – тоді втупився у простір з виразом обличчя, який нічого не говорив.

“Двієчник” терпляче чекав, насолоджуючись легко фруктовим смаком напою. Він знав, що квапити співрозмовника було б неввічливо, до того ж нерозумно. Це його тільки роздражни ть.

-- Ваше керівництво схвалює цей план? – запитав нарешті японець. Кроне заперечив рухом голови.

-- Це не план, швидше нарис плану, -- промовив. – Його реалізація цілковито залежить від того, чи ви нам допоможете. З іншого боку, це неповторний шанс, рішення потрібно прийняти протягом кількох днів. Якщо ви вирішите підтримати нас, я піду з цим до Маршала.

-- Ця нагода… -- Ушіда замовк.

-- Не можу розповісти деталі, але я певен майже на сто відсотків, що в Абвері повірять інформації, яку ми передамо нашим каналом, а звідти вона потрапить до росіян.

-- На відміну від вас, у нас з німцями непогані стосунки, -- зауважив Ушіда. – Якби ми їх попросили…

-- Не настільки добрі, -- заперечив Кроне. – У випадку спільного нападу на Польщу, головним партнером для них буде Росія, а не Японія. Вони не відважаться поставити під удар стосунки з Совітами, задля не надто для них важливого в цей час зближення з Японією.

-- Я так розумію, що в обмін за нашу допомогу, ми могли б використати отой ваш… канал?

-- Саме так.

-- Про дезінформацію якого калібру ми розмовляємо?

-- Гадаю, що будь-якого, -- відповів обережно Кроне. – Звичайно, в межах розумного…

Ушіда замислено насупив брови, але далі тему не розвивав.

-- Я передам Ваше прохання, -- вирішив він після хвилини мовчання.

“Двієчник” легко вклонився – скидалося на те, що його пропозиція зацікавила співрозмовника. Якщо японці приймуть її офіційно, залишиться допрацювати решту елементів плану. Не те, що буде легко, безумовно, ні… Однак, ставка була високою – Кроне інстинктивно відчував, що це може бути найважливіша операція в його кар‘єрі.

***

Пілсудський справляв враження неймовірно енергійного і не дивлячись на те, що Маршал, як завжди, пересувався на інвалідному візку, виглядав він набагато краще, ніж під час останньої зустрічі. Всупереч побоюванням Кроне у поведінці Маршала не відчувалося нічого штучного, жодної настороженості чи упередження. Несподіванкою була тільки зміна процедури – жандарми, що стояли на варті перед входом до кабінету Коменданта, перевірили, чи ніхто не прийшов на зустріч зі зброєю. Обшукали не тільки Кроне, а й Бретцеля і генерала Каспшика.

“Двієчник” очікував, що один з вартових залишиться всередині – йому досі докучав статус підозрюваного, однак, нічого такого не трапилося. Мало того, після кількахвилинної банальної розмови, під час якої ординарець Пілсудського встиг подати скромний почастунок, вони залишились самі – учотирьох.

-- Я ознайомився з твоїм геніальним планом, -- розпочав Маршал. – І бачу певні проблеми…

-- Я гадав, що японці погодилися, -- відповів збитий з пантелику Кроне.

-- Звичайно, погодилися. Однак, головною справою, крім передачі цієї інформації німцям, є підтвердження її надійності. Йдеться про Станяка і Глюбе.

Оскільки Пілсудський не розвинув тему далі, явно очікуючи пояснень, Бретцель легенько відкашлявся і зосередивши на собі увагу присутніх, включився у розмову.

-- Це питання… особистих рішень, -- промовив він. – Я пропонував би, Коменданте, карт бланш в цій справі, бо наразі нам не відомо, як буде розвиватися ситуація, а принаймні, не відомо до кінця. Ми розуміємо, що це ключові особи для успіху проекту в цілому.

-- Гаразд, -- вирішив після коротких роздумів Пілсудський. -- Хай буде. Яка мета цього всього? – запитав, цим разом явно звертаючись до Кроне.

“Двієчник” дещо нервовим рухом потягнувся по портсигар і побачивши кивок згоди Маршала, закурив. Він знав, що йдеться не стільки про причини, чому варто втілити запропонований ним план – вони були очевидними, а швидше про більш розвинену і поглиблену аргументацію. Пілсудський завжди приймав рішення після довгих роздумів і вислухавши розмаїті, також діаметрально протилежні думки.

-- Загалом йдеться про те, що ми не готові до війни, -- відповів Кроне, випускаючи дим в бік стелі. – Щоправда, ми розвинули наш промисловий потенціал і операційну готовність війська, однак, в порівнянні з Росією…

-- Ми випереджаємо їх, якщо йдеться про застосування одичних апаратів, -- втрутився неприязним тоном Каспшик. – До того ж російські концепції використання власних сил, як на тактичному, так і на стратегічному рівні, давно застаріли. Їхня промисловість не надто розвинена. Їм бракує інженерів, в них проблеми з постачанням і транспортом.

-- Це все правда, -- обірвав його зухвало Кроне. – Однак, вони можуть собі дозволити цю війну, а ми ні. Не кажучи