Хрещений батько - Маріо Пьюзо
– Років із п’ятнадцять тому комусь закортіло відбити у батька імпорт маслинової олії. Його пробували вбити і справді трохи не вбили. Тоді за тих людей взявся Лука Бразі. Кажуть, що він уколошкав шістьох за два тижні, і на цьому скінчилася відома «маслинова олійна війна».
Він посміхнувся, ніби сказав якийсь жарт.
Кей здригнулася.
– Гангстери стріляли у твого батька?
– П’ятнадцять років тому, – відповів Майкл. – Але опісля все втихомирилося.
Він злякався, що відкрив їй більше, ніж слід.
– Ти хочеш мене перелякати? Щоб я не вийшла за тебе? – Кей засміялась і штовхнула його ліктем під бік. – Ну і хитрий же ти.
Майкл усміхнувся їй у відповідь.
– Я просто хочу, щоб ти подумала як слід.
– Невже він справді вбив шістьох чоловік?
– Так писали в газетах, хоча ніхто цього не довів. Але з ним пов’язана й інша подія – про ту ніколи не розповідають. Це буцімто настільки жахлива історія, що навіть батько не любить говорити про неї. Том Хейген знає ту пригоду, але він теж не хоче розказати мені. Колись я жартома запитав у нього: «Коли вже я виросту настільки, щоб дізнатися ту історію про Луку?» І Том сказав: «Коли тобі стукне сто років».
Майкл надпив вина зі свого келиха.
– Ото, певно, історія! Та й сам Лука, видно, добра штучка.
Лука Бразі й справді міг би налякати хоч і самого чорта в пеклі. Невисокий, кремезний, головатий, він уже своєю появою викликав якусь тривогу і страх. На обличчі його застиг вираз звірячої люті. Очі в нього були карі, але не теплого відтінку, зазвичай властивого карим очам, а швидше якогось мертвотно-бурого. Уста – не стільки жорстокі, скільки безживні, тонкі й бліді, наче гумові, і кольору телятини.
Про жорстокість Бразі розповідали неймовірні страхіття, а його відданість дону Корлеоне стала легендарною. Лука Бразі був однією з великих підвалин, на яких височіла піраміда донової могутності. Люди його ґатунку – велика рідкість.
Лука Бразі не боявся ні поліції, ні суспільства, ні бога, ні чорта, не боявся й не любив людей. Предметом свого страху й любові він обрав – саме обрав – дона Корлеоне. Впущений до дона, жахливий Лука шанобливо застиг. Затинаючись, висловив пишні поздоровлення й щирі побажання, щоб першою дитиною був хлопчик. Потому подав донові конверт, набитий готівкою, – подарунок молодим.
Це було те, що він хотів вчинити. Хейген помітив зміну в обличчі дона Корлеоне. Дон приймав Бразі, як король приймає підданого, що зробив йому величезну послугу, – без фамільярності, однак із царською повагою. Кожним рухом, кожним словом дон Корлеоне доводив Луці Бразі, що його цінують. Він не виказав ані найменшого здивування тим, що весільний подарунок вручають особисто йому. Він розумів.
Безперечно, у цьому конверті виявилося більше грошей, ніж у будь-якому іншому. Бразі не одну годину обмірковував суму, гадаючи, скільки могли подарувати інші гості. Він хотів бути найщедрішим, хотів показати, що його повага найбільша, і тому вручив свій конверт особисто самому донові – нетактовність, яку дон оминув у своїх пишних висловах подяки. Хейген бачив, як з обличчя Луки Бразі сходила маска люті й воно сповнювалося гордістю та задоволенням.
Вже йдучи до дверей, які Хейген тримав відчиненими, Бразі поцілував донові руку. Хейген завбачливо обдарував Бразі дружньою посмішкою, на яку кремезний чолов’яга відповів, увічливо розтягнувши бліді, кольору телятини гумові губи.
Коли двері зачинилися, дон Корлеоне зітхнув з полегкістю. Бразі був єдиною людиною у світі, яка могла примусити його нервуватися. Лука був неначе якась стихійна сила, яку неможливо опанувати до кінця. З ним слід було поводитись, як із динамітом, обережно. Дон повів плечима. Навіть динаміт у разі потреби можна підірвати, не ушкодившись. Він подивився запитливо на Хейгена:
– Залишився лише Бонасера?
Хейген кивнув головою. Дон Корлеоне сказав, подумавши:
– Перш ніж увести його, поклич Сантіно. Хай дечого навчиться.
У саду Хейген заклопотано розглянувся, де Сонні Корлеоне. Він порадив Бонасера не нервуватися й підійшов до Майкла Корлеоне та його дівчини.
– Ти не бачив десь тут Сонні?
Майкл заперечливо похитав головою. «От чорт, – подумав Хейген, – якщо Сонні ще й досі махає дружку, з цього може вийти неабиякий клопіт. І його жінка, і сім’я цієї дівчини можуть призвести до катастрофи».
Стурбований, він поспішив до входу, куди, як він бачив, зник Сонні десь із півгодини тому.
Дивлячись услід Хейгенові, що заходив у будинок, Кей Адамс запитала Майкла Корлеоне:
– Хто він? Ти казав, що це твій брат, але у нього інше прізвище, та й зовні він не схожий на італійця.
– Том живе у нас із дванадцяти років, – сказав Майкл. – Його батьки померли, і він, хворий на трахому, тинявся вулицями. Якось увечері Сонні привів його, відтоді Том і залишився. Йому не було куди податися. Так і жив у нас, поки не одружився.
Повідомлення заінтригувало Кей Адамс.
– Як романтично! Твій батько, певно, добросердий чоловік. Щоб отак прийняти когось у сім’ю, коли у самого стільки дітей.
Майкл не став пояснювати, що сім’я з чотирма дітьми вважається серед італійських іммігрантів невеликою. Він просто сказав:
– Тома не прийняли за сина. Він жив у нас, та й годі.
– О, – здивувалася Кей, – а чому ви його не всиновили?
Майкл засміявся.
– Бо батько сказав, що було б негарно міняти прізвище Тома. Неввічливо щодо його рідних.
Вони побачили, як Хейген провів Сонні через скляні двері до кабінету дона, а потім поманив пальцем Амеріго Бонасера.
– А чого ці люди надокучають твоєму батькові зі своїми справами у такий день? – запитала Кей.
Майкл знову засміявся.
– Бо вони знають: за традицією жоден сицилієць не може відмовити прохачеві в день весілля його дочки. І той не сицилієць, хто не скористається з цього.
Люсі Манчіні підняла з підлоги поділ рожевої сукні й поспішила сходами вгору. Важке купідонове обличчя Сонні Корлеоне, червоне й непристойне від п’яної жаги, злякало її, але саме заради такого кінця вона чіплялася до нього весь останній тиждень. Дві любовні пригоди в коледжі не дали Люсі ніякої насолоди, і жодна з них не тривала більше тижня. Під час сварки другий коханець промимрив їй щось на зразок того, що вона «там дуже велика». Люсі зрозуміла й аж до закінчення коледжу навідріз відмовлялася від побачень.
Влітку, коли готувалися до весілля її кращої подруги Конні Корлеоне, Люсі наслухалася пліток про Сонні. Якось у неділю після обіду на кухні у Корлеоне дружина Сонні, Сандра, розбалакалася. Сандра – добродушна вульгарна жінка, народилася в Італії, її привезли до Америки ще маленькою. Міцна, з великими грудьми, вона за п’ять років заміжжя
