Числа Харона - Марек Краєвський
— Ти, паршива собако! — Бекерський люто шарпнувся, але мотузка не піддалася. — Мій один-єдиний дзвінок зруйнує твою кар’єру...
— Адвокат захищатиме тебе, — незворушно продовжував Попельський, — посилаючись на злочин у стані афекту. І суд йому повірить, хіба що я доведу перед трибуналом, що ти скоїв зумисне вбивство... Проте насправді суд не має значення... Я твій суддя, і мені відомо, що ти холоднокровно вбив Леона Буйка. Щоб отримати владу над людьми, так само, як мав її наді мною, на березі цього чудового потоку у твоєму маєтку...
— Що ти вигадуєш, падлюко! Я нікого не вбив! А Буйко був у мене! Розповідав про числа Харона! Хотів, аби я зацікавився його теорією й прохав у мене грошей!
— Важливо, щоб суд повірив, що ти вбив Леона Буйка.
— Ти божевільний!
— Дивися!
За відслоненою портьєрою граф угледів жахливу картину. Посеред кімнати, поруч із залізним ліжком, стояло велике відро, над яким висіла людина. Темна поверхня наче перерізала шию чоловіка, зануреного головою в посудину.
Попельський повернувся до вхідних дверей і прислухався. Потому схопився за волохату мотузку, яка на потилиці Бекерського утворювала щось схоже на нашийник, і потягнув графа по підлозі до кімнати, де висів труп. Якомога обережніше встромив руки Бекерського у відро, а тоді відпустив його, і граф простягнувся на підлозі. Тепер він зрозумів походження дивного хімічного запаху в приміщенні.
Попельський прислухався до галасу на сходах. Оглянув кімнату, а тоді рвонув сорочку на грудях. Ґудзики застрибали по підлозі. Кинувся до дверей і розчахнув їх настіж. Тоді вдарився лобом об одвірок, і кров з розкраяної брови потекла йому на щоку.
Голоси на сходах зробилися гучнішими. Гупали важкі черевики, тріщали під важкими ручиськами поручні, відсапувалися знищені куривом легені. Враз помешкання зарябіло від синіх поліційних мундирів. Постерунковими керував лисуватий добродій. Усі зупинилися на порозі Буйкової спальні й дивилися на графа Юзефа Бекерського, який лежав біля відра із замащеними мастилом руками.
— Я встиг, Вілеку, — звернувся Попельський до лисуватого, втираючи долонею кров з обличчя, — схопити його й зв’язати! Але Буйка врятувати вже не вдалося...
XIII
Штайнбах, Людвіка; Свідок звинувачення на лаві підсудних. Справа графа Бекерського, у: Криза, Ігнацій (ред.): Встати, суд іде! Вибрані судові репортажі міжвоєнного двадцятиліття, Варшава: «Чительник», 1974, с. 182-189.
Це була одна з найдивовижніших справ, які я зустрічала, протягом часу, коли провадила репортажі з Львівського окружного суду. Величезне зацікавлення преси спричинилося до того, що цей процес став найгучнішим і найзнаменитішим у Польщі початку 30-тих. Проте його швидко затьмарила знаменита справа Рити Горгонової. Ось dramatis personae[57]: 42-річний граф Юзеф Бекерський, землевласник маєтку в Стратині (Рогатинський повіт, Станіславівське воєводство) та 44-річний доктор Едвард Попельський, колишній поліцейський, на час процесу — приватний детектив.
А це факти.
17 червня 1930 року панувала неймовірна спека. Вечір не приніс відчутної прохолоди. Аспірант Вільгельм Заремба зі Слідчого відділу Воєводської комендатури поліції, втомлений пообіднім чергуванням, вечеряв у родинному колі, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Колишній товариш аспіранта зі Слідчого відділу, приватний детектив Едвард Попельський, заявив, що за адресою вулиця Задвужанська 25, знайшов тіло такого собі доктора Леона Буйка, математика й винахідника. Усе вказувало на те, що Буйка було вбито.
Вільгельм Заремба по телефону віддає наказ двом черговим поліцейським із VI комісаріату, аби ті негайно з’явилися за вказаною адресою. Сам сідає до автомобіля й прибуває на місце злочину одночасно з постерунковими. Увійшли до помешкання, у якому детектив Попельський перебував уже півгодини. Той показав їм жахливу картину. У спальні стоїть відро, наповнене займистою речовиною, а в ньому головою додолу стримить підвішене біля стелі людське тіло. Біля відра лежить зв’язаний граф Юзеф Бекерський. Його руки й одяг замащені пальним. Попельський заявляє поліцейським, що потайки увійшов до помешкання й застав у ньому графа й потопельника. Стверджує, що зв’язав гаданого винуватця, а потому зателефонував до Заремби з найближчої телефонної будки й повернувся до квартири Буйка, де чекав на появу охоронців закону.
Через годину жертва опинилася на секційному столі в морзі. Там детектив Попельський офіційно підтвердив особу померлого. Ним виявився математик і винахідник, доктор Леон Буйко, із яким Попельський розмовляв кілька днів тому у зв’язку з певним розслідуванням. Детектив працював для поліції як експерт у галузі філології та старожитних мов. Попельський підозрював Буйка в подвійному вбивстві ворожки Люби Байдикової та повії Лії Кох.
Розтин, проведений відомим у країні судовим медиком, доктором Іваном Підгірним, підтвердив, що смерть Буйка настала внаслідок того, що він «потонув у відпрацьованому мастилі. Встановлення години загибелі виявилося неможливим через стрімкий розклад тіла. Putrefactio fulminans[58] був спричинений дуже високою температурою в непровітрюваній і щільно зачиненій мансарді, розташованій безпосередньо під бляшаним, розпеченим від літнього сонця, дахом».
Допит графа Бекерського після затримання швидко виявив мотив убивства, вчинення якого підозрюваний рішуче заперечував. Цим мотивом могла бути помста Леонові Буйкові за розголошення родинної таємниці, що могло несприятливо позначитися на політичній кар’єрі допитуваного Бекерського. Днем раніше, 16 липня 1930 року, у вечірньому додатку до львівської бульварної газети «Новий вік» з’явилася стаття Владислава Матуша, де вищеназваний журналіст, посилаючись на листа, отриманого від Леона Буйка, заявляє, що мати графа Юзефа Бекерського насправді є єврейкою і звалася колись Хая Лейбах. Слідчий суддя Станіслав Хцюк долучає згадану статтю до справи як доказ існування мотиву, після чого віддає наказ заарештувати Юзефа Бекерського, звинувативши його у вбивстві Леона Буйка через помсту.
Читачі можуть бути здивованими й запитати: «Хіба це якийсь незвичайний мотив?». Звичайно, слід із прикрістю визнати, що варварські антисемітські погляди існують у нашому суспільному житті, але чи настільки вони поширені, аби людину, названу євреєм або напівєвреєм, це настільки розлютило, щоб вона вбила свого викривача? Пересічна людина на таке не здатна, — ось, що я відповім на гадані запитання Читачів. — Звичайна людина може виявитися цілком байдужою до такого походження. Зате політичному діячеві, який збирався висувати свою кандидатуру до сейму за списком Національної партії (а граф Юзеф Бекерський саме це й планував!) його несподіване єврейське походження могло дощенту зруйнувати кар’єру!
