Кишеня, повна жита - Агата Крісті

— …я завжди думала, що доглядати хворих — ваше покликання.

Інспектор Ніл тихо причинив двері. Міс Марпл скинула на нього швидким поглядом, але не подала жодного знаку, що помітила його присутність.

Вона провадила лагідним, м’яким голосом:

— Мене доглядала така чарівна медсестра, коли я одного разу зламала собі зап’ясток. Після мене їй випало доглядати сина місіс Спероу, дуже молодого офіцера флоту. То була справді романтична історія, бо вони заручилися. Вона мені здалася надзвичайно романтичною. Вони одружилися, і були дуже щасливі, і мали двох чарівних дітлахів. — Міс Марпл сентиментально зітхнула. — То було запалення легенів, знаєте. Так багато залежить від того, як ми доглядаємо хворих на запалення легенів, ви зі мною згодні?

— О, так, — сказала Дженніфер Фортеск’ю, — догляд за хворим має велике значення, коли йдеться про запалення легенів, хоч, звичайно, нові ліки нині творять чудеса й за одужання не треба вести тривалу й виснажливу битву, як раніше.

— Я переконана, ви були чудовою доглядальницею, моя люба, — сказала міс Марпл. — Саме тоді почався ваш роман чи не так? Я хочу сказати, що ви приїхали сюди доглядати містера Персівала.

— Так, — сказала Дженніфер. — Атож, саме так усе й почалося.

Її голос не свідчив про бажання продовжувати цю розмову, проте міс Марпл не звернула найменшої уваги на її небажання.

— Вислуховувати всякі плітки, звичайно, не годиться, але таких стареньких жінок, як я, завжди цікавлять розповіді про людей, які живуть у тому самому домі, що й вони. То що я пак казала? О, так. Тут була інша доглядальниця спочатку, але потім її звільнили з роботи, чи не так? За недбалість, либонь.

— Ні, я не думаю, що її звільнили за недбалість, — заперечила Дженніфер. — Здається, у неї дуже тяжко захворів батько, і я прийшла їй на зміну.

— Розумію, — сказала міс Марпл. — І ви закохалися одне в одного, і так воно все склалося. Дуже, дуже приємно.

— Я не дуже в цьому переконана, на жаль, — сказала Дженніфер Фортеск’ю. — Мені часто хочеться, — її голос затремтів, — мені часто хочеться знову повернутися до лікарняних палат.

— О, так, так, я розумію. Ви любили свою професію.

— Я не дуже любила її в той час, але тепер, коли про це думаю… Розумієте, життя в мене дуже одноманітне. День за днем я не маю чого робити, а Вал не може відірватися від своїх справ.

Міс Марпл похитала головою.

— Джентльменам доводиться так багато працювати сьогодні, — сказала вона. — Схоже, вони ніколи не мають дозвілля незалежно від того, скільки грошей приносить їм така напружена трудова діяльність.

— Атож, і це нерідко робить життя їхніх дружин самотнім і нецікавим. Я часто думаю, що мені було не варт сюди приходити, — сказала Дженніфер. — Так мені й треба. Не слід було цього робити.

— Чого саме вам не слід було робити, моя люба?

— Не слід було одружуватися з Валом. Але куди тепер дінешся, — раптом зітхнула вона. — Не розмовляймо більше про це.

Міс Марпл слухняно перевела розмову на нові спідниці, які демонструвалися на виставках моди в Парижі.

ІІ

— Як добре ви вчинили, що не урвали мою розмову саме тепер, — сказала міс Марпл, коли постукала у двері кабінету інспектора Ніла й він дозволив їй увійти. — У мене залишалися один або два маленькі пункти, які мені треба було прояснити. — Вона додала з докором у голосі: — Ми не закінчили нашу попередню розмову.

— Прошу у вас пробачення, міс Марпл. — Інспектор Ніл подивився на неї зі своєю чарівною усмішкою. — Мабуть, я повівся досить брутально. Я покликав вас, щоб порадитися з вами, але розмовляв лише сам, а вам не дав і слова сказати.

— Пусте, — відразу заспокоїла його міс Марпл. — Бо, бачите, я тоді була не цілком готова викласти всі свої карти на стіл. Я ніколи не готова зробити звинувачення, поки остаточно не переконаюся в тому, що воно слушне. Тобто не маю абсолютної певності. А тепер я цілком упевнена.

— У чому ви цілком упевнені, міс Марпл?

— Як-то в чому? У тому, хто вбив містера Фортеск’ю, звичайно. Коли ви розповіли мені про мармелад, то це відразу прояснило справу, тобто мені стало очевидно, хто його вбив і як саме.

Інспектор Ніл заморгав очима.

— Я прошу пробачення, — сказала міс Марпл, помітивши, як він зреагував на її слова. — Боюся, мені не завжди вдається як слід прояснити свою точку зору.

— Я не зовсім розумію, міс Марпл, про що ми з вами говоримо.

— У такому разі, — сказала міс Марпл, — мабуть, ліпше почати цю розмову від самого початку. Звичайно, якщо ви маєте вільний час. Певно, мені треба викласти перед вами мою власну точку зору. Розумієте, я багато говорила тут із людьми: зі старою міс Ремсботтом, з місіс Крамп та з її чоловіком. Він, звичайно, брехун, але це не так важливо, бо якщо ви знаєте про брехуна, що він брехун, то результат виходить однаковий. Але мені треба було прояснити питання про телефонні дзвінки, нейлонові панчохи й таке інше.

Інспектор Ніл знову заморгав: навіщо він дозволив затягти себе в цю балаканину і які він мав підстави подумати, що міс Марпл може бути надійною помічницею з ясним розумом?! Проте він сказав собі, що хоч у голові в неї цілковита каша, проте якусь корисну інформацію вона могла зібрати. Усіма успіхами, яких інспектор Ніл домігся у своїй професії, він завдячував своєму вмінню слухати. Тож і тепер він наготувався уважно слухати.

— Будь ласка, розкажіть мені про все, міс Марпл, — попросив він, — але почніть від самого початку.

— Звичайно, звичайно, — погодилася міс Марпл, — а на початку в нас перебуває Ґледіс. Тобто я сюди приїхала задля Ґледіс. І ви люб’язно дозволили мені переглянути всі її речі. А після того, як я розібралася з її речами, і з нейлоновими панчохами, і з телефонними дзвінками, і з усім іншим, то все стало для мене абсолютно ясно. Я маю на увазі містера Фортеск’ю й таксин.

— Ви маєте власну теорію, — запитав інспектор Ніл, — щодо того, хто підклав таксин у мармелад містера Фортеск’ю?

— Це не теорія, — відповіла