Пригоди Клима Кошового - Андрій Кокотюха
– Отже, вони знайшли саквояж із грішми? А Зенек, виглядає, забрав ще й годинника?
– Саме так. Спокусився. Бо Ціпа все одно не збирався ділити здобич ближчим часом. Вирішив почекати. Справедливо припускав, що про таку суму хтось та й знає. Почнуть шукати. Вирішать – хто вкрав, той і вбив. Тому підстрахувався Ціпа.
– Як?
– Зенек говорив – той придумав зобразити картину, ніби адвокат застрелився сам. Потім ще зробив так, аби вікно зсередини зачинилося. Любко майстер на такі фокуси.
Віко знову смикнулося.
– Ви хочете сказати…
– Та лише повторюю слова небожа, пане Кошовий.
Порушено первісну картину на місці вбивства. Збита з пантелику поліція. І все це – завдяки двом злодюжкам. Але Клим відкинув останні сумніви: хто-хто, а той батяр точно не винен. І не спільник убивці.
– Чим можу допомогти? – запитав, уже настроєний на ділову розмову.
– Ви знаєтеся з пані Магдою. Розкажіть їй те, що почули від мене.
– І Любко, – вставив шепелявий Тима.
– Вірно. Ви, а не мій небіж, вкажете поліції через посередництво пані Богданович місце, де ховається Ціпа. Нехай вовтузяться з ним, то ж була його ідея. Чесно кажучи, мені не дуже хочеться віддавати Віхурі навіть його. Тому можливий третій вихід: Ціпа повертає гроші, повністю, до крейцера. А сам робить п’яти зі Львова куди подалі. Нехай його шукають як убивцю, крадія чи свідка – мені все одно. Тільки все це в обмін на звільнення Зенека Новотного. – Кутик губів Густава скривився в посмішці. – Його так само можна посадити під домашній арешт.
Повія вела від шинквасу до кутнього столика й демонстративно знудженої подруги всіх трьох пузанів.
Один із пияків прихилив голову на стіл. Інший сіпав полеглого товариша за плече.
Компанія гультяїв у протилежному кутку тим часом починала згортатися. Саме тривала гучна суперечка, хто ж платитиме за все, і Клим побоювався, як би вона не вилилася в бійку. Прибіжить поліція – а він утікач.
– Вам довго ще треба думати, пане Кошовий? – поквапив Сілезький. – Щоб краще міркувалося: скільки грошей потягнув у вас той батяр?
Цього разу не стримав посмішки Клим.
– Що таке?
– Згадалося зараз. Тільки тепер, правда. Дивіться – учора ваш племінник разом із товаришем пережив пригоду з трупом у квартирі, з якої вийшов, маючи золотий годинник і половину грошей, натоптаних, як він сказав, у саквояж. А сьогодні, ніби нічого не сталося, викрадає шахрайським способом сто корон у приїжджого. Хіба не дріб’язковість?
– Та батярам, пане Кошовий, здобич у таких забавах не важить, – відповів Тима. – Головне – сама забава.
Поки говорив, Сілезький витягнув із внутрішньої кишені дороге шкіряне портмоне, видобув звідти кілька банкнот, урочисто виклав на стіл перед співбесідником.
– Маєте. Тут чотири сотні. Відшкодую ваші збитки. І зробіть так, аби нещасна мати не лила сльози через дурного сина.
Про гордість краще забути. Не з його щастям.
Намагаючись триматися так гідно, як тільки дозволяла ситуація, Кошовий узяв гроші й, не рахуючи, заховав до власної кишені. Угоду укладено.
– Як ви думаєте, я можу зустрітися з пані Магдою?
– Та у вас поліцейський біля будинку стовбичить. Скажіть йому – хочете бачити комісара. Коли той припхається – вимагайте, аби розмова відбувалася у присутності пані Богданович. Невже вас треба вчити?
– Мені треба знати, звідки маю відомості про злодія Ціпу й саквояж із грішми, – пояснив Клим і тут же, не чекаючи на відповідь, промовив: – Ваш Зенек сам про це скаже. Я вже потім долучуся. – Про аркуш паперу, котрий був при ньому, ніхто з присутніх не знав, і цей козир Кошовий задумав пустити в гру пізніше, коли прийде на те час. – Не казатиму зараз, що задумав. Але будьте певні: вже завтра до обіду Зенек Новотний вийде з-за ґрат. Вам треба лише добитися до нього знову й повідомити, де заховані вкрадені гроші. Я про це дізнаюся. Аж тоді почнеться моя партія. Згода?
Чоловіки перезирнулися.
– Приймається, – Густав ляснув долонею по столу.
– Тоді Ціпу тре лапати вже! – сказав Тима. – Як дізнався про Зенека, заліг на дно. Сидить зараз на Клепарові, у своєї біні.[47] Та, кажуть, в село саме поїхала, батьків навідати, завезти дещо. Харчів залишила, Ціпа з хати носа не виткне. Труситься на грошах.
– Чого чекає?
– Бог святий знає, пане Сілезький.
– Та заразом і запитаємо.
Густав підвівся. Новий знайомий виявився на цілу голову вищим за Клима.
– Поїдете з нами? Чи завезти назад, тим же шляхом?
– Після всього почутого? Даруйте, панове, під домашній арешт завжди встигну. – Клим теж підвівся, не втримався – відкусив ще кусень ковбаски. – Поїхали. Доведемо цей шматок справи до кінця.
Де треба шукати вбивцю й навіть кого слід шукати, Кошовий цим двом доповідати не збирався.
– Там же ще Шацький кисне, – нагадав, підводячись і собі, Єжі Тима. – Його так само довелося із собою тягти. Ви ж знаєте його, пане Сілезький…
– Тому й дозволив залучити до всього, бо знаю, – Густав зітхнув. – Гірше не буде. Їдемо разом…
До Клепарова дісталися за якихось півгодини.
Шацький нічого не питав. Мовчки зіщулився в кутку коляски, притиснутий Кошовим, і знову лише сопів. По дорозі всі так само мовчали, кожен напевне думав про своє, а Климу – тому взагалі було над чим зараз сушити голову. Смакуючи нехай невеличку, але все ж перемогу, він раз по раз проганяв подумки текст, написаний Сойкою перед смертю та відтворений ним сьогодні, й під кінець уже міг похвалитися – вивчив напам’ять. Ставши враз носієм цінних відомостей, Клим пишався собою. І мізкував, яку вигоду міг би з цього мати, аби без втрат завершити прикрий початок своєї львівської одіссеї.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Згадується державна Винниківська тютюнова фабрика, заснована наприкінці XIX століття в місті Винники, одному з передмість Львова. Фабрика стала основним промисловим підприємством міста, котре давало робочі місця та сприяло розбудові й розвитку Винників.
Повернутися
Частина вулиці Личаківської (перша назва Глинянська), котра від 1789 р. стала головною артерією Личаківського передмістя. У 1894 р. нею була прокладена лінія електричного трамвая. Нижній Личаків та Верхній Личаків
