Клуб «100 ключів» - Жорж Сіменон

всі справи і якнайшвидше приїхати до Сюрте. Тут ми продовжимо нашу ранкову розмову. Певна річ, у любому товаристві пані Йонкер. А якщо вона почне комизитися, то скажіть, що ми її знаємо як облуплену. Можливо, крім містера Голлана, вона зустріне тут такого собі Лисого Стена. Раджу вам заткнути пельку, пане Йонкер! Зараз я говорю. Вас ми вислухаємо трохи пізніше. Ясна річ, справа з фальшивими картинами обіцяє вам мало приємного. Та, повірте мені, це дрібниця проти того, що вас чекає. Еге ж, саме так, спільництво в убивстві. Майте це собі на увазі. Припускаю, що на інспектора Лоньйона могли напасти без вашого відома, можливо, навіть без відома містера Голлана. Та, боюся, що зараз готується інший злочин, до якого ви будете прямо причетні, бо йдеться про людину, котру ви тримали у вашій домашній в'язниці. Де він зараз? Скажіть, хто його вивіз од вас і куди саме? Ні! Не за півгодини, а ще до того, як ви приїдете сюди. Негайно, ви чули, пане Йонкер?..

У трубці почувся жіночий шепіт. Мірелла, певно, стояла поруч і слухала всю розмову. Цікаво, що вона йому порадить?

— Клянуся вам, мосьє Мегре…

— А я вам ще раз кажу, що не можу чекати.

— Заждіть! Я не пам'ятаю адреси. Зараз подивлюся в записник.

І тоді в трубці на повну силу пролунав голос Мірелли:

— Він дасть вам адресу, пане Мегре. Йдеться про художника Маріо де Лючіа, який має власну малярню поблизу Єлисейських Полів. А ось і мій чоловік.

— Маріо де Лючіа, двадцять сім «а», вулиця Беррі. Це він погодився вивезти Фредеріко.

— Фредеріко — це той художник, що працював у вашій малярні?

— Еге ж… Фредеріко Палестрі.

— Чекаю на вас, пане Йонкер. Не забудьте захопити з собою вашу половину.

Навіть не глянувши на принишклого американця, Мегре поклав, потім знову взяв трубку.

— А тепер дайте відділок дев'ятої округи. Алло! Хто це? А, Дюбуа? Візьміть з собою кілька чоловік — не менше трьох, а краще чотирьох… Саме так, чотирьох, бо йдеться про дуже небезпечного злочинця. Негайно вирушайте на вулицю Беррі, номер двадцять сім «а». Там міститься малярня такого собі Маріо де Лючіа. Якщо застанете його вдома, арештуйте. Байдуже, що вже пізно. Зробіть обшук. Там ви, певно, знайдете полоненого Фредеріко Палестрі. Я хотів би якнайшвидше бачити цих двох молодиків у себе в кабінеті. Попереджаю ще раз — будьте пильні! В цього Маріо де Лючіа є зброя — маузер сім шістдесят три. Пістолет також прихопіть. Мегре глянув на Еда Голлана.

— Тепер ви бачите, шановний добродію, що вам марно було б протестувати. Я не відразу все це второпав, бо не дуже знаюся на спекуляції картинами, тим більше фальшивими. А ваш приятель Йонкер чомусь не захотів розтлумачити мені в популярній формі, що тут до чого. Міцний горішок цей колишній британський шпи…

Він не встиг договорити, як на столі знову задеренчав телефон.

— Так… Алло! Люка? Де ти зараз? На набережній Турнель? Турнель? Ясно, ясно. Вечеряє в сусідній кав'ярні?.. Ні, сам не йди. Попроси підмоги в окружному відділку. Принаймні двох. Може, та гримуча цяцька належить йому. Досить з нас того, що постраждав бідолаха Лоньйон.

Він поклав трубку і, прочинивши двері до інспекторської, коротко-мовив:

— Звеліть принести свіжого пивка. Потім сів до столу й натоптав люльку.

— Ну от, містере Голлан! Сподіваюся, що ваш художник ще живий. Я не маю честі особисто знати Маріо де Лючіа, але цілком можливо, що він значиться у нас в картотеці під якимось іншим ім'ям. Та ми наведемо довідки в італійській поліції. Це не забере в нас багато часу. Признайтеся, що ви хвилюєтеся не менш за мене.

— Я говоритиму лише при моєму адвокатові метрі Спанглері. Його телефонний номер Одеон — вісімнадцять — двадцять чотири. Коли не помиляюся.

— Байдуже, містере Голлан. Ми послухаємо вас пізніше. Сподіваюся, метр Спанглер. знайде досить поваж-пі аргументи, щоб пояснити вашу роль у цій справі.

Ще не встигли принести пива, як знову задзвонив телефон.

— Так… Дюбуа?

Якийсь час він мовчки слухав повідомлення.

— Гаразд. Дякую. Ти тут не винний. Звіт надішли прямо до прокуратури. Я там буду пізніше…

Мегре підвівся, немов не помічаючи звернутого до нього запитливого погляду американця. Голлан був біліший за стіну.

— Що скоїлося? Клянуся вам, що я…

— Сидіть і поки що не роззявляйте рота.

Він заглянув до інспекторської і знаком позвав Жанв’є, що саме друкував свідчення Марінетти Ож'є, вийти до коридора.

— Щось негаразд, патроне?

— Я ще точно не знаю, що саме сталося. Художника знайшли мертвого. Він повісився в туалеті на ланцюжку для спускання води. Його там було зачинено. Маріо де Лючіа зник. Можливо, нагорі ти знайдеш його картку. Бий на сполох. Сповісти всі вокзали, аеропорти, прикордонні застави.

— А як Марінетта?

— Вона почекає.

Сходами піднімалося подружжя Йонкерів у супроводі поліцая з вісімнадцятої округи.

— Прошу вас зайти до цієї кімнати й зачекати, пані Йонкер.

Жінки, які з виду знали одна одну, з цікавістю перезиралися. Навряд чи вони колись сподівалися познайомитися в такому місці.

— А ви, пане Йонкер, ідіть за мною.

І Мегре попрямував до тієї кімнати, де щойно вже розмовляв з Марінеттою Ож'є.

У голландця вже не було ні його рожевого кольору обличчя, ні колишньої самовпевненості. За кілька годин він став зовсім старим.

— Пробачте, що я не можу почастувати вас тим лікером, який ви п'єте у себе вдома. Зараз я скажу, щоб принесли із шафи пляшечку, яку я тримаю спеціально для злочинців із