Строк минає на світанку - Корнелл Вулріч

річку. Здається, навіть витяг був мене з машини, не пам'ятаю. Я тоді вже наполовину знепритомнів. Мене врятувало ваше ім'я. Я пробелькотав, що ви знаєте про нього і що навіть коли він мене вб'є, це йому не допоможе. Отоді все й змінилося. Ну, він, звісно, перелякався ще дужче. Проте, замість штовхнути мене в річку, з чверть години лив мені на голову холодну воду й примушував ходити навколо машини. Ходити й ходити — щоб розвіяти силу снодійного. Тоді притьмом одвіз до себе додому й узявся відпоювати чорною кавою…

Ну, а потім… Не знаю… Потім ми ніби відчули довіру один до одного. Не питайте мене чому. Певне, стомилися вже від обопільної підозри. Я повірив, що то не він убив Грейвза, а він повірив, що я не мав наміру його шантажувати. Він просто опинився в скруті — не мав грошей і, щоб хоч якось це приховати, дав Грейвзові недійсний чек. Та вчора він уже розжився на гроші й пішов до Грейвза повернути борг. А там виявилося, що цю справу доведеться відкласти, бо Грейвз ніяк не міг знайти чека. Він перевернув усі папери, та так і не знайшов. Мабуть, дуже хвилювався, бо мала надійти ота Брістоль, і він хотів швидше вирядити Гоумза. Адже з ним усе було ясно. А той, звісно, тривожився. Дуже тривожився. Проте він зрозумів, що Грейвз — людина порядна і не стане правити з нього зайвого за той чек, ані звертатися до поліції. Правда, Грейвз повівся з ним досить суворо, але вони не сварились, і Гоумз пішов заспокоєний. Вони домовилися, що Грейвз не буде переслідувати його судом і що він прийде іншим разом, а Грейвз тим часом знайде чек. Грейвз саме чекав на Брістоль, Гоумз був там незадовго перед нею.

Одне слово, я віддав йому чек. А то його неодмінно приплутали б до цієї справи. Ну, а я вже переконався, що він непричетний до вбивства. Він при мені виписав новий чек, позначив його тим самим числом, що й перший, і послав поштою на Грейвзове ім'я.

Квін вийняв щось із кишені й показав Руді. Вона аж зблідла, побачивши стільки грошей. На мить у неї майнула думка…

— Ні, не бійтеся, — мовив Квін. — Тепер це чесні гроші. Мені дав їх Гоумз. Він наполіг, щоб я їх узяв, коли дізнався про нашу історію, вашу й мою. А він відчув таку полегкість, коли видобувся з цієї халепи, що дав мені грошей. Двісті доларів. Сказав, що як я схочу, то зможу повертати йому потроху. В усякому разі для початку тут досить. У нашому містечку двісті доларів — це неабищо. Вистачить хоч би на перший внесок за…

Та Руді не чула. Вона вже не чула його. Її голова схилилася йому на плече й ритмічно погойдувалась у такт руху автобуса. Очі її були заплющені.

«Ми їдемо додому… — думала вона крізь сон. — Я і хлопець із сусіднього будинку. Нарешті ми їдемо додому…»

Далеко на вежі «Парамаунт» годинник вибив чверть на сьому.